Януш Пшимановський - Чотири танкісти і пес – 2

моторних човнів прорвалося крізь притихлий вже трохи гуркіт артпідготовки. Пором здриг-і нувся, і танкова башта почала віддалятись од причалу.

З того берега прилетіли перші снаряди, вибухнули на. березі. Один упав у воду, здійняв дим і заколихав поромом.

– Ще б'ють, – сказав Густлік, дивлячись крізь перископ.

– Наосліп, – відповів Кос.

– Очі болять від диму, і в горлі дере, – скаржився Григорій. – Вам нагорі краще.

– То йди сюди. Доки пливемо, що тобі робити біля важелів? І Томека забери.

– Я залишусь, – заявив Черешник. – Дим як дим, нічого особливого.

Стояли втрьох біля перископів, дивлячись на жовтувату пелену, що повільно клубочилася над річкою. На тому березі тепер уже тільки зрідка гриміли вибухи. Раптом випливли з густої завіси на чисту течію, і моторні човни, що тягнули порома, загриміли кулеметними чергами, поливаючи свинцем німецькі окопи.

Окопи мовчали, але з дзота на дамбі блиснув вогонь гармати, що била прямою наводкою. Солдати не почули навіть свисту снаряда, бризнув перший вибух, перекинувши один з буксирних човнів.

Через секунду вистрелив «Рудий». Напрям був правильний, але снаряд не долетів – здійняв угору фонтан прибережного болота й піску.

Другий ворожий снаряд упав біля порома, осколки пошматували лівий борт моторки, буксирний канат ослаб, і човен почав набирати воду.

Наступні два снаряди Кос всадив прямо у дзот, злетіли вгору потрощені балки.

Пором, позбавлений буксира, повільно втрачаючи напрям, поплив за течією. Танкісти почули голосну команду сержанта Шавелло й побачили, що піхота, кидаючи у воду гумові понтони й на ходу збиті плоти, під прикриттям танкового вогню веслує щосили до західного берега.

Танкісти, залишившися самі, дали ще кілька кулеметних черг, послали на берег шість або сім осколочних снарядів. Видно було, як піхотинці на своїх «кораблях» сідають на мілину, як біжать по коліна у воді, стріляючи з автоматів, а потім знов усе заслало димом.

Течія зносила пором з танком, кружляючи ним поволі. Автоматні черги десантників поступово затихали.

– До Гданська довезе, – несподівано сказав Томаш і засміявся з власного дотепу.

– Скоріше до Щеціна, – пробурмотів Кос і наказав:- Перевір, Густліку, що там на поромі.

Єлень одкрив люка, зісковзнув униз по броні та оббіг машину довкола, оглядаючи понтони.

– Нічого, – доповів Косові, який вихилився із башти. – Ось два обкуті залізом дрючки, – підняв угору багри.

Янек і Григорій також вилізли з машини, Через передній люк появилися Томаш із Шариком.

– Винесе нас з диму прямо на гармати. З'їдять нас мов шкварку в юшці, – сказав Саакашвілі.

– Ріка: повертає, може, течія викине на берег, – уголос розмірковував Кос.

– На німецький, – докинув Густлік.

– Головне – пристати до берега. Або пощастить замаскуватися, або… Голими руками нас не візьмуть. Шукайте дно.

Томаш і Рустлік стали на понтонах, почали штрикати баграми веду.

– Є, – стиха мовив Черешняк, намагаючись загальмувати пором.

– Держу, – відповів йому Густлік. – Грунт… Намацували дно і, впираючись ногами в борти, по черзі штовхали пором на мілину.

– Берег зліва, – прошепотів Єлень. – Не наш.

– Буде нашим, – сказав Янек. – Зрештою, у нас нема вибору. Підтягнемо, – повернувся до Григорія.

Поклали біля гусениці автомати, скинули чоботи і куртки. Один за одним, біля самого борту, зсунулися в річку. Бредучи по груди в воді, вхопилися за перебиті буксирні канати. Шарик, покрутившись на поромі, теж стрибнув у воду й поплив слідом за своїм хазяїном.

За хвилину командир і механік вийшли на мілину й, тягнучи пором, немов бурлаки, поволі наближалися до заростей, що маячили крізь дим на березі.

– Лозняк, немов ліс, – важко дихаючи, вимовив Янек. – Може, прикриє.

Оглянувся на пором і зрозумів, що надії були марні – з берега маленької затоки, невидимі для нахилених над баграми Томатна й Густліка, на палубу стрибали піхотинці в плямистих плащ-палатках.

– Німці! – застережливо крикнув Кос.

Разом з Григорієм рушили назад по воді до порома, де залишили зброю. Рядом плив Шарик. На їхніх очах почалася боротьба.

Почувши голос Коса, Густлік повернувся і багром збив а ніг двох перших автоматників. Третього зіпхнув у воду Томаш. Єлень хотів, зняти з плечей автомата, Черешняк простяг руку до карабіна, але їх уже обступили німці. Ударами прикладів звалили обох на палубу.

На Коса й Саакашвілі, що стояли по груди в воді, націлилося кілька автоматів.

– Ого, які великі польські риби, – глузував хтось із ншців, дивлячись на мокрих і безборонних танкістів.

Поки німці перемовлялись, Янек тихо говорив до собаки, що плив рядом:

– Додому, Шарику, шукай Марусю… Пішов…

Вермахтівці підняли з палуби Єленя і Черешняка із зв'язаними за спиною руками. Витягли з води Коса і Саакашвілі, теж скрутили їх мотузками.

Тим часом Шарик пірнув між понтони під поромом, виплив з другого боку і, ритмічно загрібаючи лапами, перетинав заслану димом ріку. Собака опустив вуха, морду ледь-ледь підняв над дрібними хвильками.

Минуло досить часу, поки німці втямили, що пес зник.

– Де собака, ти – водяний герою, де твій собака?

Гітлерівець клацнув затвором автомата, черга прошила воду поряд з Шариковою головою.

– Зачекай-но, – притримав унтер-фельдфебель невдаху і, підкинувши до плеча Томашеного карабіна, старанно прицілився.

– З мого? – обурився Черешняк. Рвонувся уперед, вдарив ногою німця під коліно. Гримнув постріл, куля пішла високо в небо. Унтер-фельдфебель підвівся і, показавши на собачу голову, що ледь виступала над водою, наказав:

– Вогонь!

Затріщали автомати, а унтер-фельдфебель підступив до Томаша, якого німці тримали за плечі, і вдарив кулаком в обличчя…

Розділ XIII СМЕРТЕЛЬНА АТАКА

На південь од Кострина в Одер вливаються води багатьох менших річок, що беруть свій початок на польській та німецькій землях. Ріка стає тут повноводна, як Вісла в нижній течії.

Шарик, діставши від Янека наказа повертатися назад, не уявляв собі, яка далека дорога його чекає – протилежний берег був застелений димом. Знав тільки, що сталося лихо, що треба тримати голову низько над водою і опустити вуха. Почувши свист і плескіт куль першої автоматної черги, поплив швидше, змінюючи щомиті напрям. Так учив його бігати під кулями Янек, Правда, на суходолі це виходило краще, ніж у воді, але й тут допомагало.

Кулі ще раз просвистіли над головою, потім спінили воду праворуч і ліворуч. Та Шарик уже сховався у густу смугу жовтуватого диму.

Пес утомився, поплив повільніше і вдихнув на повні груди повітря. Захлинувся димом, запекло в горлі. Вихопився понад воду, і одна з куль, пущених наосліп, влучила в лапу. Вкусила так міцно,