Станіслав Лем - Фіаско

наслідки. За підрахунками, по аналогії із земними, катаклізми в літосфері могли б щонайменше на чверть зменшити об’єм океану. Зменшення тиску, спричинене викидом навіть шести трильйонів тонн води, глобальних спустошень завдати не змогло б.

Контргіпотеза приймала катастрофи «ланцюгово-домінового» типу за небажаний ефект експериментів з погано опанованою гравіталогією. Інші припущення стосувалися свідомої деструкції застарілої технологічної бази, щось на зразок руйнування, непередбачені зміни клімату під час викиду вод у космічний простір або цивілізаційний хаос невідомого походження.

Жодна гіпотеза не змогла об’єднати в собі всі помічені явища так, щоб утворити з них єдине ціле. Тому радіограма, відправлена Бар-Горабом перед самим уходженням в Аїд, дозволяла розвідкмкам будь-які самостійні дії, не беручи до уваги усталених варіантів програму., якщо це буде визнано за необхідне.

ПОЛЮВАННЯ

В афелії Дзети, віддалік од найбільших її планет, Стіргард перевів корабель на еліптичну орбіту, щоб астрофізик. и могли провести перші спостереження за Квінтою. Як в усіх таких системах, у космічному просторі плавали рештки старих комет з відірваними газовими хвостами, пошматовані на застиглі уламки через багаторазове проходження біля Сонця. Серед цих розпорошених брил і згустків пилу ГОД помітив за чотири тисячі кілометрів об’єкт, не схожий на метеор. Коли його торкнувся промінь радіолокатора, то виявився метал. Об’єкт не міг бути магнітною брилою з великкм умістом заліза — був надто правильної форми. Нагадував нічного метелика з маленьким товстим черевцем і обрубками крил. На чотири градуси теплішик від навколишнього фону, предмет цей не обертався, як годилося б метеорові чи уламкові ядра комети, а летів просто вперед, без слідів тяги. ГОД оглянув його в усіх спектральних смугах і зрештою виявив причину такої стабільності: слабкий витік розрідженого аргону, через це майже непомітний. То міг бути космічний зонд або малий корабель.

— Упіймаємо цього нічного метелика, — вирішив Стіргард.

Отож «Гермес» рушив по траєкторії винищувача, а за милю від об’єкта вистрілив пристроєм з чіпкими лещатами. Лещата широко розкрилися над самим хребтом химерного нічного метелика і схопили його з боків. Інертне створіння поводилось ніби пасивно, але за хвилю його температура зросла і струмінь газу, що бив іззаду, подужчав. Монітор, який пильно стежив за цими ловами, зблиснув знаками запитання.

— Увімкнути енергопоглиначі? — спитав ГОД.

— Ні, — відказав Стіргард, дивлячись на болометр.

Захоплений об’єкт розігрівся до трьохсот, чотирьохсот, п’ятисот градусів за Кельвіном, але швидкість майже не збільшилася. Потім крива температури задрижала й пішла на спад. Упольований об’єкт холонув.

— Яка тяга? — спитав командир.

Усі в рубці управління мовчали, переводячи погляд з візуального монітора на бічний, позасвітлової емісії. Світився тільки болометричний.

— Радіоактивність нуль?

— Нуль, — запевнив командира ГОД. — Витік слабшає. Що робити?

— Нічого. Чекай.

Так вони летіли довго.

— Візьмемо це на борт? — врешті запитав Ель-Салям. — Чи, може, спершу просвітимо?

— Не варто. Він уже здихає — тяга в нього спадає і він захолов. ГОД, покажи його зблизька.

Крізь електронні очі мисливця-пастки вони побачили чорний панцир у віспі ерозії.

— Абордаж? — спитав ГОД.

— Ще ні. Стукни його зо два рази. Але не сильно.

Із середини довгоруких лещат вистромився стрижень. Він методично бив у затиснутий корпус, із якого сипалась окалина.

— Там може бути безударний детонатор, — зауважив Поласар. — Я б його все-таки просвітив…

— Добре, — несподівано погодився Стіргард. — ГОД, проспінографуй його.

Два веретеноподібні зонди, вистрілені з носа корабля, наздогнали череватого метелика й полетіли рівнобіжне з ним. Верхні монітори рубки управління ожили, відтворюючи заплутані смуги, пасма, тіні, а водночас із цим по краях екранів вискакували атомні символи: вуглецю, водню, кремнію, марганцю, хрому; ці стовпчики зростали, аж поки Ротмонт сказав:

— Це нічого не дасть. Його треба взяти на борт.

— Ризиковане, — пробурмотів Накамура. — Краще демонтувати на відстані.

Командир спитав у ГОДа.

— Можна, — відповів ГОД. — Це займе від п’яти до десяти годин. Починати?

— Ні. Розріж йому панцир у найтоншому місці і передай зображення з середини об’єкта.

— Просвердлити?

— Так.

До зондів, що оточували здобич, приєднався іще один. Алмазне свердло не брало.

— Тільки лазер, — вирішив ГОД.

— Нічого не вдієш. Але — мінімальний імпульс, щоб у середині нічого не розплавилось.

— Ручитись не можна, — відказав ГОД. — Лазерувати?

— Обережно.

ГОД утяг свердло. На шерехатій поверхні заряхтіла біла точка, пішов дим, ‘а коли хмарка диму розвіялася, у витоплену пробоїну ввійшла головка телеоб’єктива. Стало видно обсмалені труби, що входили в опуклу плиту, а все зображення ледь тремтіло. Озвався ГОД:

— Увага: згідно із спінографією в центрі об’єкта розташовані ексцитони, а утвори з двох віртуальних квазічастинок стиснули конфігураційний простір Фермі.

— Далі! — поквапив Стіргард.

— Тиск у джерелі енергії — понад чотириста тисяч атмосфер, або квантові ефекти Голенбаха.

— Різновид бомби?

— Ні. Скоріш за все джерело рушійної сиди. Реактивною масою був аргон. Він уже вичерпався.

— Чи безпечно буде взяти це на борт?

— Безпечно. Можна визначити, що сукупність енергії дорівнює нулю.

Крім фізиків, ніхто не розумів, що це означає.

— Беремо? — спитав Накамуру командир.

— ГОД знає ліпше, — усміхнувся японець. — А ти що скажеш?

Ель-Салям, до якого було звернене запитання, на знак згоди хитнув головою. Отож трофей було втягнуто до вакуум-камери на носі й для певності оточено енергопоглиначами. Ледве скінчили цю операцію, як ГОД повідомив про інше Відкриття. Він помітив об’єкт значно менший від спійманого, вкритий оболонкою, яка поглинала промені радіолокаторів; виявив його ГОД через спіновий резонанс матеріалу, з якого був зроблений об’єкт: то була сигара масою в якихось п’ять тонн. Орбітери знову полетіли до об’єкта і, розжаривши ізоляційне покриття, здерли його з лискучої металевої сигари. Спроби викликати його реакцію скінчилися нічим: то був труп, у боці якого зяяла витоплена дірка. Стан обшивки свідчив про те, що вона з’явилася не дуже давно. І цю здобич завантажили на корабель.

Отож лови пройшли легко. Клопоти почалися щойно при обстеженні і розтині здобичі.

Перше судно своєю двадцятитонною тушею нагадувало велетенську черепаху. Його шерехатий панцир був побитий безліччю зіткнень з мікрометеоритами й космічним пилом. Усе це свідчило про мало не столітній вік. Його орбіта виходила в афелій за крайні планети Дзети.

Анатомія солідно броньованої черепахи збентежила дослідників. Протокол складався з двох частин. У першій Накамура, Ротмонт та Ель-Салям подали схожий опис обстежених приладів об’єкта. В другій думки про призначення цих приладів істотно розійшлися.

Поласар, який також брав участь в обстеженні, піддав сумніву припущення фізиків. Цей протокол має таку ж цінність, казав він, як виконаний пігмеями опис єгипетської піраміди. Єдність думок у визначенні будівельного матеріалу аж ніяк не пояснює призначення апарата. Цей старий супутник мав особливе джерело енергії. Містив батареї п’єзоелектриків, що заряджалися