Дуглас Адамс - Автостопом — по Галактиці

стовбичив тут і відчув себе нестерпно нещасним. Напевно, це було Поле непередбаченості.

— Еге ж, — зітхнув Зафод, — я думаю, це прапрадідусь послав тебе сюди, щоб мені було веселіше.

— Велике тобі спасибі, дідусю, — впівголоса додав він.

— Ну, то як ти маєшся? — запитав він уголос.

— О, дуже гарно, — сказав Марвін, — якщо вам було б до вподоби побувати в моїй шкурі. Особисто мені це вже надокучило.

— Угу, угу, — погодився Зафод, і тут прочинилися двері ліфта.

— Привіт, — солоденьким голосом привітався ліфт, — у цій поїздці я буду вашим ліфтом і домчу вас до будь-якого поверху, який вам буде до вподоби. Мене спроектовано і виготовлено у корпорації «Сіріус кібернетікс». з тим, щоб я піднімав вас, візитерів, до кабінетів співробітників «Путівника по Галактиці для космотуристів». Якщо вам сподобається ваша поїздка, а буде вона швидкою і приємною, то вам, можливо, буде цікаво скористатися іншими ліфтами, які нещодавно встановили у будинках Галактичної податкової служби, компанії з виробництва дитячої їжі «Бубілу» та у Державній лікарні Сіріуса для психічно хворих, де багато колишніх співробітників корпорації «Сіріус кібернетікс» неабияк втішаться вашим відвідинам, вашому співчуттю і веселим розповідям із зовнішнього світу.

— Еге, — сказав Зафод, заходячи до кабіни, — що ще ти вмієш, крім молоти язиком?

— Я піднімаюся вгору, — сказав ліфт, — а ще опускаюся вниз.

— Гаразд, — сказав Зафод, — ми поїдемо вгору.

— Або вниз, — нагадав йому ліфт.

— Добре, добре, давай, будь ласка, вгору.

Ліфт на секунду замовк.

— Вниз теж непогано, — запропонував ліфт з надією у голосі.

— Та невже?

— Просто розкішно.

— Вірю, — сказав Зафод, — а тепер давай-но догори, гаразд?

— А чи можна поцікавитися, — якомога солодшим голосом дуже розсудливо запитав ліфт, — чи ви розглянули усі ті можливості, які у вас з’являться, якщо ви поїдете вниз?

Зафод гримнув однією з голів у стіну ліфта. «Ну навіщо йому це все?», — подумав він. Ще б пак, якраз цього йому бракувало найбільше. Він не напрошувався сюди. Якщо б його зараз хтось запитав, де він хоче опинитися, він би відповів (а так він завжди відповідає), що найкраще було б лежати собі на пляжі в оточенні принаймні п’ятдесяти вродливих жіночок і невеликої групи експертів, які б допомагали красуням знаходити нові способи розважати його. Крім цього, можливо, він би додав ще кілька пристрасних слів про їжу. Чого йому не хотілося, так це ганятися за кимсь, хто начебто править Всесвітом, тобто виконує роботу, при якій міг би й залишатися, бо як не він, то хтось інший все одно робив би її. Але найбільше йому не хотілося стояти тут у кабінці і сперечатися з ліфтом.

— Які ще можливості? — втомлено запитав він.

— Що ж, — заторохкотів медоточивий голос, — там підвал, архів, система центрального опалення і… е… Перелік вичерпався.

— Нічого надзвичайного, — зрештою визнав ліфт, — але це можливість вибору.

— О Боже мій, — пробурмотів Зафод, — хіба я коли мріяв про зустріч з ліфтом-екзистенціалістом? — І гримнув п’ястуками в стіну. — Що це на нього найшло? — процідив він.

— Він не хоче підніматися, — спокійно відповів Марвін. — Я гадаю, він боїться.

— Боїться? — вигукнув Зафод. — Чого він боїться? Висоти? Ліфт, який боїться висоти?

— Ні, — нещасним голосом відповів ліфт, — майбутнього…

— Майбутнього? — ледь не закричав Зафод. — Чого цій нещасній машині треба, невже вона піклується про пенсію?

У цю хвилину позаду них несподівано прийшли в рух якісь механізми.

— Усі ми передбачуємо майбутні події, — пошепки, наче нажаханий, сказав ліфт, — це частина нашої програми.

Зафод визирнув з ліфта — збуджений натовп збирався навколо ліфтів.

Люди показували на щось пальцями і вигукували незрозумілі слова.

Усі ліфти будинку спускалися вниз. Дуже швидко.

Він пірнув назад.

— Марвіне, — сказав він, — давай-но зроби так, щоб цей ліфт рушив догори. Ми повинні дістатися до Зарнівупа.

— Навіщо? — меланхолійно запитав Марвін.

— Я не знаю, — відповів Зафод, — але коли я його розшукаю, то для нього ж самого буде краще, якщо він пояснить мені, з яких таких серйозних причин мені хочеться побачитися з ним.

Сучасні ліфти — досить дивні й складні пристрої. Древні електричні підйоми і «розраховані максимум на вісім осіб» пристрої так само схожі на Транспортери щасливих вертикальних людей виробництва корпорації «Сіріус кібернетікс», як пакетик смажених горішків на ціле західне крило Державної лікарні Сіріуса для психічнохворих.

А все тому, що їхня робота побудована на дивному принципі «дефокусованого сприймання часу». Іншими словами, вони мають здатність зазирати у найближче майбутнє, що дає їм можливість вчасно опинятися на потрібному поверсі, щоб підібрати вас, навіть ще до того, як вам спаде на думку, що вам потрібен ліфт. Таким чином уже не доводиться підтримувати надокучливі розмови, топтатися на місці, знайомитися і заводити приятелів, як колись були вимушені чинити люди, очікуючи викликаного ліфта.

Отож нічого дивного, що багато ліфтів, яких аж розпирало від інтелекту і передчуттів, терпіли жахливі муки розчарування від бездумного руху вгору і вниз, вгору і вниз, на знак екзистенціального протесту відважувалися на завжди нетривалі експерименти з горизонтальним рухом, вимагали, щоб їх допускали до процесу вироблення рішень, і врешті-решт закінчувалося це тим, що більше часу вони просиджували у підвалі і дулися невідомо на що.

У наш час збіднілі космотуристи, перебуваючи на будь-якій з планет зоряної системи Сіріуса, можуть легко підзаробити грошенят, працюючи порадником ліфтів-невротиків.

На шістнадцятому поверсі двері ліфта швиденько прочинилися.

— Шістнадцятий, — об’явив ліфт, — і запам’ятайте, я зробив це тільки тому, що мені подобається ваш робот.

Зафод і Марвін викотилися з ліфта, який одразу ж миттю зачинив двері і кинувся вниз з максимально можливою для його механізмів швидкістю.

Зафод втомлено роздивився навколо. У коридорі було пусто і тихо, ніщо не підказувало, в якій кімнаті міг сидіти Зарнівуп. Усі двері, що виходили в коридор, були зачинені і не мали на собі ніяких табличок.

Вони стояли поблизу переходу, який провадив з однієї вежі до іншої. Через великі шиби яскраве сонце Бети Великої Ведмедиці кидало на долівку квадрати світла, у яких кружляли пилинки. Зненацька за вікном промайнула якась тінь.

— Ліфт залишив нас напризволяще, — пробурмотів Зафод, який зовсім втратив свою безтурботність. Вони стояли і розглядалися в різні боки.

— Знаєш що? — озвався Зафод до Марвіна.

— Я знаю набагато більше, ніж ви уявляєте.

— Я абсолютно впевнений, що цей будинок не повинен тремтіти, — сказав Зафод.

Ступнями ніг він відчув, як будинок легенько затремтів під ним. Потім ще раз. У сонячному промінні пилинки закружляли веселіше. Ще одна тінь промайнула за вікном.

Зафод подивився на долівку.

— Або, — не дуже впевнено почав Зафод, — у них тут якась вібросистема для підтримки тонусу м’язів під час