Крістофер Паоліні - Ерагон. Спадок

ніж попереднє. Під тиском води дерев’яні бруски затріщали так пронизливо, що Роранові здалося, що колесо може ось-ось зламатися. У такому разі баржам загрожувала велика небезпека, а атака Аруфса могла завершитись, так і не розпочавшись.

— Відв’язуй! — скомандував Міцний Молот.

Один із варденів перерізав мотузки, якими баржа була пришвартована до берега, тим часом решта взялися за довжелезні жердини, занурили їх у воду й почали швидко відштовхуватись від берега.

Перевантажена баржа потроху рушила вперед, набираючи швидкість значно повільніше, ніж сподівався Роран.

За мить вода дісталась останньої берми. Глухий удар — і потік пробив у воротах діру, так, ніби ті були не з дерева, а зі щойно випеченого хліба. Дерево хруснуло, мов весняна крига, колесо трохи нахилилось, але, на щастя, таки витримало.

В обличчя Рорана вдарив струмінь холодного вітру.

Нестримний потік води увірвався в канал.

— Швидше! — крикнув Міцний Молот людям, які штовхали баржу.

Хвиля наздоганяла їх із шаленою швидкістю. За мить вона вже дісталась заднього борту баржі.

Стіна води стрімко пішла вперед, відкинувши Міцного Молота й інших варденів аж на корму. Удар був такий потужний, що кільканадцять мішків борошна з плюскотом зірвались у воду.

Задню частину баржі підняло на кілька футів над поверхнею каналу й стало розвертати. Роран добре розумів, що коли її не вирівняти, то вона неодмінно застрягне між берегами, а тоді пиши пропало — потік або розтрощить баржу на друзки, або перекине її разом з усіма варденами.

— Тримайте баржу рівно! — щосили закричав Міцний Молот, зводячись на ноги й розштовхуючи мішки, якими його засипало. — Не дайте їй розвернутись!

Тоді воїни почали відштовхуватись палями від берегів. Вони, як могли, намагались вирівняти баржу так, щоб та пливла посередині каналу. Роран тим часом видерся на купу сланцю й показував потрібний напрямок руху. Невдовзі вардени таки впоралися зі своїм завданням — повільно набираючи швидкість, баржа посунула каналом униз.

— У нас вийшло! — скрикнув Бальдор, трохи дурнувато посміхаючись.

— Дивись, не накаркай, — полегшено зітхнув Міцний Молот. — Нам іще пливти й пливти.

Коли вардени проминали свій табір, який був розташований за одну милю від Аруфса, небо на сході лиш почало потроху жовтіти. Швидкість баржі була пристойна, тож вони мали дістатись до міста ще перед сходом сонця. Залишалося тільки сподіватись, що вартові на баштах помітять їх в останню мить. Сильний потік води був далеко попереду, але баржа продовжувала рухатись дедалі швидше й швидше, бо йшла вниз за течією і не мала на своєму шляху жодних перешкод.

— Слухайте! — голосно мовив Роран, так, щоб його чули всі вардени. — Коли ми вдаримось об міські ворота, то можемо попадати в воду. Будьте готові пливти. І пам’ятайте: доки ми не дістанемось берега, ми — легка мішень. А на суші в нас одна-єдина мета — якомога швидше дістатися внутрішньої стіни, доки ворог не встигне зачинити ворота. Якщо їм це вдасться, ми ніколи не захопимо Аруфс. Головне — прорватися через другу стіну. Далі буде вже легше. Лорду Гелстіду нікуди дітись. Ми швидко знайдемо його й змусимо здатися. Але другої стіни може й не бути. Тоді ми просто захопимо позиції в центрі міста й будемо просуватися вперед, вулиця за вулицею, аж доки весь Аруфс не опиниться в наших руках. І пам’ятайте, військо супротивника вдвічі більше за наше, тож краще захищайтесь щитами й постійно пильнуйте. Не розбігайтеся, тримайтесь купи. Солдати Імперії знають вулиці як свої п’ять пальців. Вони можуть влаштувати засідку там, де ви найменше на неї чекаєте. Якщо хтось раптом загубиться чи відстане, пробивайтесь до центру міста, наше військо буде там. Сьогодні Імперія зазнає грандіозного удару. Сьогодні ми завоюємо славу, про яку мріє кожен чоловік. Сьогодні ми впишемо свої імена в історію. Те, що ми зробимо за кілька наступних годин, барди будуть оспівувати в піснях іще сотні років. Думайте про своїх друзів! Думайте про свої родини, про своїх батьків, про своїх дружин і дітей! Бийтеся як належить, бо ми б’ємося за них! Ми б’ємось за свободу!

Воїни схвально закричали у відповідь.

— Щити! — наказав Міцний Молот після того, як вони затихли.

Вардени, усі як один, схилилися й підняли щити, прикриваючи себе і своїх товаришів. Середина баржі ніби вкрилась лускою й обернулась на лапу гігантського дракона.

Роран був задоволений. Він зістрибнув із купи сланцю й глянув на Карна, Бальдора та ще чотирьох воїнів, з якими він прибув із Белатони. Наймолодший серед них, Мандел, був трохи наляканий, але Роран не сумнівався в тому, що він упорається зі своїм хвилюванням.

— Готові? — спитав Міцний Молот. Усі ствердно кивнули.

Роран не стримався — на його обличчі заграла мрійлива посмішка.

— Чого це ти радієш? — обережно спитав Бальдор.

— Ех, — зітхнув ватажок, — якби ж то мій батько міг мене зараз бачити!

Бальдор і собі посміхнувся.

Та часу на сантименти не було. Уже за мить Роран прикипів поглядом до найбільшої хвилі. Коли вона дійде до міста, вартові можуть переполошитися й почати бити на сполох, а це вкрай небажано. Тим часом хвиля була вже зовсім близько від міста й мала ось-ось вдаритись об його ворота.

— Ну що, посилай сигнал! — наказав Міцний Молот Карнові.

Маг кивнув. Його губи щось гарячково зашепотіли, видаючи дивні звуки прадавньої мови:

— Готово!

Міцний Молот глянув на захід. Там, на полі, стояли вряд варденські катапульти, баліста й вежі для облоги. Вежі так і лишилися нерухомі, а от решта воєнної машинерії запрацювала, засипаючи Аруфс шквалом стріл і каміння. Тієї ж миті ще півсотні солдатів атакували місто з протилежного кінця. Загін складався переважно з лучників, які здійняли неймовірний галас і обстрілювали ворога палаючими стрілами. Вони розраховували на те, що оборонці подумають, ніби десь там, у темряві, прямо за їхніми спинами, стоїть велетенське військо, готове рушити в наступ.

«Ну, ось, — подумав Роран в якомусь забутті,— зараз усе й почнеться. Поляже багато воїнів, а може, і я сам».

І ця думка про близьку небезпеку дивним чином підбадьорила ватажка — від його втоми не лишилося й сліду. Ані їжа, ані сміх, ані фізична праця, ані кохання — ніщо не захоплювало Міцного Молота так, як битва. Він ненавидів смерть і кровопролиття, але брязкіт зброї магічно вабив його, він ніколи не хотів бути воїном, але став ним… До того ж, одним із найкращих.

Міцний Молот опустився навколішки. У шпарину між двома пластинами сланцю він дивився на ворота, які ставали все ближче й ближче. Здавалось, ця перепона — просто нездоланна. Надводна частина воріт була зроблена з