Ів-Марі Лунд - Викрадач ангелів

Тепер його приголомшило те, що він, володіючи всім золотом світу і коштовним камінням, не мав у своїй печері зірок, — і він відчув, що повинен їх мати. Він відчув себе хворим і немічним від самої думки, що на світі є щось таке, чим він не володіє. Сатанаїл звівся на задні ноги, випустив кігті й засичав на небо. Йому хотілося всім володіти! Йому самому хотілося все мати!

Та коли спершу він жадав зірок на нічному небі, то тепер уже він поклав око й на саме сонце. Він відчував, що все, чим володіє, може вважатися тільки порохом і попелом, якщо сонце не стане його власністю.

Сатанаїл змахнув крилами і, виписуючи великі кола, полинув у небо. І перш ніж настав вечір, він заступив сонце, і люди заплакали так голосно, що їх почули ангели. Він здіймався все вище й вище, і врешті-решт людські голоси проникли аж до престолу Господа Бога, що містився в найвищому скупченні зірок. Ангели повідомили, що Сатанаїл покрав зірки в найнижчих небесних шарах і що тепер він уже в дорозі до сонця.

Тоді Господь Бог покликав до себе Миху, відбатував чималий шмат сонячного променя й зробив із нього меч. Дав він Михові той сонячний меч і сталеве спорядження.

— Королю ангелів! — звелів він. — Убий дракона!

І ангели провели Миху до сонця. Там і почався його двобій із Сатанаїлом. Король драконів уже відхопив собі кусень сонячного диска. Поки вони билися, то весь час вертілись одне навколо одного у вихорі, а тоді попадали, як гирі, на землю. І падали вони довго-довго, а коли билися, то іскри з зірок розліталися на всі боки й усюди стояв зоряний пил. Здавалось, що до землі наближався рясний зоряний дощ. Попереду них і під ними летіли додолу чималі грудомахи зірок і, либонь, дуже скоро опинялися внизу. Аж тут Миха замахнувся мечем, і з панцира Сатанаїла відкололися великі шматки. А діставшися землі, він убив дракона.

То була неповторна мить, бо ж уперше сталося так, що один із найвірніших ангелів ступив на землю. Він забрав у Сатанаїла золото сонця й закопав його в розколині скель.

А оскільки Миха так гарно бився, Господь Бог додав до його імени закінчення — їл. І тим часом як Михаїл отримав від Господа Бога — їл, того самого дня Сатанаїл те — їл утратив.

Михаїл побачив, що на землі ще й досі водилося повно драконів, накликав найхоробріших чоловіків і поторкав їх усіх сонячним мечем. Він назвав їх лицарями святого Михаїла. Відтоді на землі не переводяться лицарі святого Михаїла, а це, власне, означає, що коли є багато драконів, то є багато й тих лицарів.

Фабіан слухав пасторову розповідь, затаївши дух. Скільки прекрасних, захопливих слів: небеса, зоряні скупчення, дракони, панцирі, сонячні мечі.

— Я ще ніколи не чув такої красивої легенди, — сказав він.

Пастор Лінд засміявся.

— Атож, — мовив він. — Вона красива. Але чи дізнався ти щось більше про ангелів?

— Можливо, трішки, — відповів Фабіан.

Йому на гадку спали слова Фелікса про ангела Асмодеуса: «Він хотів усім володіти, абсолютно сам!» До таких самих слів удався у своїй розповіді й пастор. Але Фабіан усе ще не міг зважитися розказати йому про Фелікса.

Він відчув, що його знов неабияк похилило на сон, і він ледве стримався, щоб не позіхнути.

— Напевно, треба піти й трохи поспати, — сказав він. — Ви часом не знаєте, яка буде завтра погода?

— На жаль, мабуть, не краща, як тепер, — стомлено відповів пастор Лінд. — Така погода неспроста. Але ти це, певно, теж знаєш. — Він підбадьорливо всміхнувся Фабіанові й поплескав його по плечу. — Дякую за шоколад і за те, що вислухав легенду старого чоловіка. Якби ми мали терпіння й правильно використовували час, то, звісно, з усім упоралися б. І тоді нам не було б чого боятися. Страх відбирає нашу силу. Пам’ятай це.

Фабіан побажав пасторові добраніч, тихенько зійшов сходами нагору й повернувся на матрац, який він ділив із Понтусом. Товариш лежав, розкинувшись упоперек матраца, і Фабіан добряче пововтузився, аби відсунути його так, щоб було де й собі лягти. Понтус крізь сон ображено застогнав і щось буркнув, але не прокинувся. Фабіан заліз у спальний мішок і вмент заснув.

Другого дня погода не дуже поліпшилась. У кепському настрої вони всі разом посідали до столу снідати, що в них лишилося. Перехопивши те-се, м’ясник витер губи й підвівся.

— Ми з Дісом спробуємо навідатись додому й принести якоїсь їжі. Може, приведемо й своїх. Але нехай більш ніхто не виходить надвір. Занадто ризиковано.

Франс і решта товариства мовчки кивнули головами. М’ясник і пекар вдягнулись і обережно відсунули засув. Вітер рвучко швиргонув двері, й чоловіки трохи подалися назад. Тоді м’ясник Бук зібрався з духом.

— Ходімо, — сказав він і схопив пекаря за руку. — Міцно тримайся за мене, і все буде гаразд. А ви, люди добрі, зачиніть за нами двері.

І, насунувши на голови каптури, вони вийшли назустріч бурі. Найперше, що зробив вітер, так це попхнув їх сходами донизу, і вони, підтримуючи один одного, перейшли на другий бік дороги. Фабіан і його друзі стояли біля вікна й не зводили з них очей. Раптом Понтус злякано скрикнув. Коли м’ясник і пекар зникли за рогом, зненацька з тіні перед будинком випірнула якась чорна постать і побігла слідом за чоловіками.

— Бачите, що робиться? — фальцетом закричав Понтус. — Мій батько! Нам треба його попередити!

— Заспокойся, — розважливо сказав Райн. — Він же з моїм батьком, а ти бачив, як мій батько розправився з Маґелем і Таґом. Зараз нам не лишається нічого іншого, як чекати й дивитися.

Понтус, здавалось, не заспокоївся, але таки піддався на умовляння пограти в карти разом із Франсом та вчителем Плате. Вони прилаштувались на кухні, а Віта й органіст Птахоспів тим часом мили посуд.

Пастор, ні на що не звертаючи уваги, сидів біля груби й читав.

День минав, а Діс і Бук усе не поверталися. Обличчя в Понтуса й Райна дедалі блідли, хлопці снували сюди-туди по кімнаті, як стривожені білі ведмеді. Віта їх підбадьорювала, розділяючи між ними рештки фруктів і шоколаду, та варила каву дорослим. Вочевидь, тільки кави й було вдосталь. Усі, окрім Креспа, сиділи на ослоні в кухні й бавили час за грою в карти та відгадуванням загадок, щоб відігнати від себе думки про те, що сталося з м’ясником і пекарем.

Фабіана послали віднести Креспові