Конор Костик - Епік

У нас лишилась якраз одна кулька. Хіба не так, Еріку? — BE, здавалося, забув, що мета подорожі полягала в тому, щоб уникнути Центрального Комітету, він, мабуть, занадто перейнявся збудженою підготовкою до експедиції. Якби Ерік міг фізично копнути його ногою, то не стримався б, байдуже, заборонене насильство чи ні.

— Одна, — простяг він, адже було надто пізно приховувати цей факт.

— Чудово, — вклонився Свейн, беручи кульку.

Юрба вітала їх усіх, махаючи руками, поки вони йшли до трапа. А навколо вже вешталися менестрелі, виспівуючи перші рядки саги про подорож, і особливо зосереджували увагу на ведмеді, обдарованому мовою, вампірові і драконовбивцях — старому і молодих.

Раптом гамір на набережних заглушило гостре, пронизливе завивання. Сторож Інгеборг стояв на всіх чотирьох на вершечку трапа, настовбурчивши шерсть і вишкіривши зуби.

— Що це? — скрикнула Інгеборг, дивлячись на Попелю.

— Напасник! — закричав Ерік і скинув з Попелі рукавичку. Він стояв досить близько, щоб бачити у блідому світлі персня: то був чоловік, убраний від голови до ніг у чорний обладунок; оголивши меч, він стояв на трапі. — Він невидимий!

Спалахнуло червоне світло — містичний гном Отиніус жбурнув у повітря пил, що закрутився вихором і полинув до зайди.

— Онде він! — підбігли до борту моряки й воїни, показуючи на контури постаті, яку тепер уже можна було бачити.

Люто заревівши, чужинець повернувся й побіг, брутально розштовхуючи людей по дорозі. Наймані охоронці побігли за ним, але невдовзі відстали, коли той воїн пітьми забіг у вузькі завулки, що прилягали до набережних.

Коли всі заспокоїлись, юрба зібралася навколо корабля й радісно вигукувала прощальні побажання. Попеля кивнула головою капітанові Акуло, і той почав віддавати накази, корабель відчалив.

Моряки проворно виконували свою роботу й підняли головне вітрило, на якому видніли обриси білого сокола, що дав кораблеві назву. Вітер одразу напнув вітрило, а вздовж бортів дедалі гучніше заплескалася вода.

— Яка краса! — мовив BE, гордо височіючи на палубі напівюту. — Хіба це не найкраща наша пригода?

BE вимахував рукою, аж поки юрба на березі перетворилась на безлику барвисту масу.

Розділ 20

Морські небезпеки

тоячи на кормі й пильно вдивляючись у підзорну трубу, Ерік насилу добачав вітрила корабля, що плив за ними цілісінький день. Його сіру, затінену форму почасти приховувала злива, що посувалася до «Білого Сокола» з боку загадкового переслідувача. День переходив у вечір, і захмарене небо невдовзі набуло гнівного жовтогарячого відтінку. Тільки-но впадуть сутінки, вони одразу спробують змінити курс, сподіваючись позбутися небажаної цікавості з боку корабля, що вистежував їх.

— Це, мабуть, пірат герцог Раймонд, — підійшов до нього капітан Акуло, занепокоєно оглядаючи обрій.

— Чому ти так думаєш? — запитав Ерік.

— Це не торговельне судно. Не належить воно й до флоту жодного міста-держави, які я знаю. Мої старі кістки кажуть мені, що це пірат, Пірат цих морів.

Ерік поклав підзорну трубу, востаннє з гордістю подивився на працьовитий екіпаж «Білого Сокола» й від’єднався. Зустріч проводирів експедиції мала відбутися після заходу сонця, а тепер годилося пообідати. Рольфсони дуже пунктуально сідали за стіл, і Ерік, на свій сором, не раз пересвідчився в цьому, заходячи до хати, коли всі вже зібралися й чекали його.

Ерік побіг і швидко зайшов до їхньої хати, його зустріли приязні вітання й пахощі зимового овочевого рагу з турнепсу, броколі та моркви.

— Привіт, Еріку, сідай, — жестом запросив його Рольфсон, показуючи на стілець.

— Той корабель ще пливе за нами? — запитав Б’єрн.

— Так. Капітан Акуло вважає, що це його давній ворог герцог Раймонд.

— Тож нас, можливо, чекає морська битва? — запитала Інгеборг, здається, анітрохи не злякавшись цієї думки.

— Можливо. Хоча було б краще втекти од них уночі.

Б’єрн схвально кивнув головою.

Повечерявши, Ерік подякував Рольфсонам, а потім у пітьмі пішов додому, щоб знов увійти у гру. Фактично він останнім зайшов до капітанської каюти, і така поквапність з боку решти свідчила про ступінь їхньої тривоги, кожен намагався приєднатись якомога швидше. Персонаж його батька сидів коло ілюмінатора й зачинив віконниці, щоб світло олійної лампи не показувало, хто в каюті. Анонім закрив другий ілюмінатор. Б’єрн, Інгеборг, BE і Сігрид сиділи й чекали. Ерік зрадів, побачивши, що йому лишили широкий стілець за капітанським столом. Водночас хлопець відчув і докори сумління через те, що він так пишається своєю роллю проводиря експедиції.

— Що ж, — мовив він, сідаючи на своє місце, — капітан Акуло вважає, що цей корабель, можливо, належить герцогові Раймонду. Чи має хтось інформацію про цього пірата?

— Звичайно, ні, — коротко відповів Анонім. — Якщо це справді пірат, тоді він не зашкодить нашій меті.

— Якщо він не має наміру напасти на нас, — додав BE, гладячи пучками срібну головку ефеса свого меча й не підводячи очей.

Після цих слів запанувала тиша. Ерік не знав, чи непокоїть інших гравців можлива битва.

— І які, на вашу думку, будуть наші шанси? — запитав він.

— Думаю, добрі, — відповів Гаральд, — але ми не можемо бути впевнені й повинні, якщо можна, уникнути зіткнення з ним.

— Авжеж, — погодився Б’єрн.

— Тож спробуймо уникнути цього, — подала і свій голос цілителька Сігрид.

— Я теж думаю, що нам слід уникнути зіткнення, але з іншої причини, — сказав Анонім, походжаючи по невеличкій каюті, тимчасом як мінливі тіні від олійної лампи вигравали на його темній постаті. — Я вважаю, що цей корабель-переслідувач певним чином пов’язаний із Центральним Комітетом. Комітет намагався провести на борт чужого, а коли це не вдалося, найняв корабель, щоб стежити за нами й завжди мати наготові інші варіанти, ніж сутичка з нами на арені перед мільйонами глядачів.

— Можливо, — погодився Гаральд.

— Тож цієї ночі, як ми й домовились, спробуємо втекти од нього. Чи можу я сказати кілька слів про певну альтернативу? — В далеких глибинах розуму Ерік думав про Аватару і про те, чи не буде для неї розчаруванням, якщо він просто знехтує наявною в капітана Акуло нагодою помститися своєму давньому суперникові. — А що як нам напасти на них? «Епік» — дивна гра, і ми дуже рідко досліджуємо найпростіші сюжети, не кажучи вже про ті, що розгортаються в різних частинах світу. Якщо це корабель герцога Раймонда, тоді він пов’язаний з моїм пошуком і битва з ним, безперечно, є важливим етапом цього пошуку. А якщо на цьому кораблі наші вороги, тоді битва, коли умови диктуємо ми, могла б зменшити зумовлену нею загрозу.

— Твоя правда, Еріку, — загорівся завзяттям BE. — Я за це. Я аж умираю — так хочу побачити, чого варті ці мечі в бою.