Salamander - Темні нащадки, Salamander

Бій тривав ще кілька хвилин. Аурелія почала відчувати, як її руки тремтять від втоми, але вона не зупинялася. Зрештою, Каель заблокував її черговий удар і, скориставшись моментом, вибив меч з її рук.

— Все ще недостатньо, — сказав він, зупиняючи свій меч біля її горла.

Аурелія важко дихала, але на її обличчі з'явилася усмішка.

— Ти був змушений постаратися цього разу, — зазначила вона.

Каель нахилив голову, погоджуючись.

— Так, але ти все одно програла.

Він допоміг їй піднятися, подаючи руку.

— Що ж, завтра буде ще один день, — сказала Аурелія, беручи меч.

— І кожного дня ти ставатимеш кращою, — відповів Каель, дивлячись на неї з легким схваленням.

Вони повернулися до будиночка, де Каель запропонував їй трохи відпочити перед тим, як розпочати наступну частину їхнього дня.

— Що на нас чекає сьогодні? — запитала Аурелія, витираючи піт з чола після тренування.

Каель злегка усміхнувся, спершись на меч.

— Ми полетимо.

— Полетимо? Куди? — її брови здивовано піднялися.

— Є дещо, що я хочу тобі показати, — відповів він, загадково примруживши очі. — Але це трохи далі, ніж можна дійти пішки.

— І що саме це за «дещо»?

Каель не відповів, лише кивнув у бік будинку.

— Йди, приготуйся. Ми вирушаємо через годину.

Аурелія підозріло подивилася на нього, але вирішила не ставити більше запитань. Вона знала, що Каель не розкриє своїх планів завчасно.

Аурелія швидко перевдяглася у більш зручний одяг для польоту — легку сорочку і штани. Зібравши волосся у хвіст, вона вийшла на двір, де вже чекав Каель.

— Готова? — спитав він, перевіряючи ремені на своїх наручах.

— Думаю, так, — відповіла вона, хоча в її голосі чувся легкий сумнів.

Каель підійшов ближче, і, перш ніж вона встигла щось сказати, обхопив її за талію.

— Тримайся міцніше, — попередив він, розправляючи свої крила.

Змахнувши ними з силою, Каель злетів у повітря, тримаючи Аурелію. Вона міцно вчепилася в нього, намагаючись зберегти рівновагу. Вітер обдував її обличчя, а сонце сліпило очі, проте відчуття польоту було водночас страшним і неймовірним.

— Куди ми летимо? — вигукнула вона, намагаючись перекричати шум вітру.

— Побачиш, — відповів Каель коротко, спрямовуючи їх у бік засніжених вершин, що виднілися вдалині.

Політ тривав довше, ніж вона очікувала. Минули гори, долини та лісові масиви, поки вони нарешті не почали знижуватися.

Перед ними відкрилася мальовнича картина: затишна долина, оточена горами, з невеликим озером посередині. Тут панувала тиша й спокій, ніби це місце існувало поза часом.

— Що це за місце? — спитала Аурелія, коли вони опинилися на землі.

— Це моє улюблене сховище, — відповів Каель, допомагаючи їй стати на ноги. — Тут ти зможеш трохи відпочити від усього.

Вона подивилася на нього з подивом, але промовчала, оглядаючи дивовижний краєвид.

Каель розстелив покривало на м'якому трав'яному покриві. Сонце було не таке яскраве, але його промені все ж тепліли, наповнюючи атмосферу спокоєм.

— Сідай, — сказав він, вказуючи на місце поруч із собою.

Аурелія неохоче присіла, Каель дістав з пакунка кілька бутербродів і термочашки з чаєм, поставивши все на покривало.

— Це все для тебе, — сказав він, подаючи їй бутерброд. — Ти не їла нічого нормального зранку.

Аурелія дивилася на їжу, намагаючись зрозуміти, чи готова вона знову почати нормальне життя після всього, що сталося. Але, зрештою, вона взяла бутерброд і почала їсти, хоча її думки все ще були зосереджені на Лукасі.

Каель тихо спостерігав за нею, поки пив чай, іноді кидаючи на неї погляд, ніби намагаючись зрозуміти, як вона себе почуває.

— Ти не хочеш говорити про це? — запитав він, ставши більш серйозним.

Аурелія підійняла очі, зустрівшись з його поглядом.

— Я не знаю, що сказати, — відповіла вона після короткої паузи. — Все змінилося, Каель. Я не уявляла, що все буде саме так.

Каель поставив чашку на траву і подивився на неї.

Аурелія мовчки сиділа поруч з Каелем, в її очах був якийсь сум. Вона нервово стискала пальці.

— Каель, я... — її голос був тихим. — Я кохаю Лукаса.

Вона підняла погляд і зустріла його очі. В його обличчі не було злості чи роздратування — лише холодна спокійна тінь.

— Я... не можу цього змінити, — продовжила вона, з гіркотою в голосі. — Я не вибирала те, що сталося, і не вибираю, кого любити.

Каель був мовчазним, а його погляд залишався уважним, хоча й відстороненим.

Аурелія відчула, як серце важчає. Їй було важко сказати це, але вона не могла жити, не висловивши свої почуття. Вона кохала Лукаса, але навіть у його присутності думки про нього здавалися такими далекими та непосяжними.

Каель подивився на неї.

— Я знаю, — сказав він. — І я не можу змінити те, що ти відчуваєш. Але тобі треба зрозуміти, що між нами вже багато чого сталося, і тепер... все змінилося.

Аурелія тихо промовила, дивлячись на землю, покриту лугами і горами вдалині:

— Каель, я хочу назад в будиночок.

Каель мовчки піднявся, вони швидко зібрали все, що залишилося. Каель обійняв її, і вони піднялися в небо.  Вітер розвивав їх волося, поки Каель, злітав все вище. Вона притиснулася до нього, у повітрі не було нічого зайвого, тільки вони і нескінченне небо.

Але коли вони наближалися до будиночка, Аурелія помітила щось. Людина. Вона була на землі, стояла там, ніби чекала на них.

Її серце забилося швидше, і вона почала прискіпливо розглядати постать. Хтось чекав їх...