Стефані Гарбер - Каравал

палаючими помаранчевими жаринками, які освітлювали потерте килимове покриття. А його добряче зачовгали! Скарлет уявила, як Джуліан щоразу зникав цим ходом. Однак це не означає, що він Легенда.

Але тепер Скарлет було важче у це повірити. Якщо він не Легенда, чому в нього стільки таємниць? Навіть коли він не ходив до Телли, щоразу, як полишав її, однак він щось приховував.

Волога прохолода окутала неприкриті литки Скарлет, щойно вона ступила перші кроки. І хоча дівчина вже давно прокинулась, сукня зосталась нічною сорочкою, яка ледь прикривала коліна. Два марші рівненьких сходів вели до трьох розгалужених доріжок. Та, що вела направо, була встелена піском кольору рожевих пелюсток. Середня — вимощена відполірованими блискучими камінчиками, що утворювали тьмяні калюжі світла. А та, що зліва — всуціль була цегляна.

Вхід до кожної стежки освітлювали ліхтарі. Повсюди виднілись сліди черевиків різних розмірів і візерунків. Скарлет здалось, що будь-який тунель сховає її від батька, проте лише один зможе привести її до Джуліана. І, ймовірно, до Телли. Якщо Джуліан і справді був Легендою.

«Будуть такі, що змусять вас сумніватися у власному здоровому глузді», — пригадала Скарлет. Одначе це краще, ніж зустріч із батьком.

Вона заплющила очі і прислухалась. Ліворуч вітер гуляв по стіні. Праворуч дзюрчала вода. А між ними линули вдалечині великі важки кроки. Джуліан!

Вона швидко побігла, покладаючись на впевнені сліди його черевиків, що вказували їй шлях. Здавалося, вони ставали гучнішими. Стало прохолодніше.

Кроки не зупинились.

А потім і зовсім зникли.

Струмінь прохолодного протягу лизнув її потилицю. Настрашена Скарлет рвучко обернулась — їй здалося, що хтось стояв позаду, але в тунелі було порожньо, лише цегла потьмяніла. Скарлет побігла швидше й раптом об щось перечепилась і мало не полетіла шкереберть. Вхопившись за вологу стіну, вона намагалася відновити рівновагу. Й побачила те, об що перечепилась.

Людська рука.

Жовч підступила до горла. Їдюча й різка.

П’ять татуйованих пальців витягнулись, ніби намагались дотягнутись до неї. Скарлет ледь погамувала крик. Поглянула вниз по коридору й побачила понівечене мертве тіло Данте і Джуліана, який стояв над ним.

23

карлет намагалась переконати себе, що марить. Тунелі намагались перетворити її на божевільну. Повторювала, що трупний запах несправжній. Рука не була кінцівкою Данте, вона належала комусь іншому. Але навіть якщо тіло вкрали, а татуювання вибили для гри, решта тіла Данте безпомилково належала йому. Бліда шкіра, нахил голови, що ледь трималась на його закривавленій шиї.

Джуліан різко поглянув на неї:

— Ягідко, усе геть не так, як виглядає...

Скарлет спробувала втекти, проте він був швидший. Ривком миттєво її схопив, стиснувши однією рукою перед грудьми, а другою талію.

— Відпусти мене, — пручалася Скарлет.

— Припини! Ці тунелі лише підсилюють страх. Не дозволь паніці взяти над тобою верх. Клянусь, ми з Данте працювали разом. Якщо ти перестанеш мене лупцювати, я це доведу, — Джуліан стиснув її міцніше, заламавши руки за спину. — Я був мертвий минулої доби. Невже ти думаєш, я його вбив?

Якщо Джуліан Легенда, він міг найняти будь-кого, щоб убити Данте.

— Чому ти тоді прикидався, що не знаєш його, якщо ви працювали разом?

— Бо боялись, що станеться щось на кшталт цього. Ми знали, що Легенда впізнає Данте та Валентину з минулої гри, а оскільки минулої гри я був глядачем, то був впевнений, що Легенда мене не знає. Нам здавалося розумним тримати це партнерство у таємниці, аби Легенда не довідався справжню причину перебування Данте.

Джуліан витріщався на мертве тіло Данте. Емоцій на обличчі не було. Це не був погляд людини, котра щойно знайшла вбитого друга. Той самий погляд, що й під час похорону. Легенда.

Скарлет придушила вереск, і хоча всі її інстинкти відчайдушно опирались, вона змусила своє тіло розслабитися і не кричати, коли Джуліан міцно притиснув її до своїх грудей. Тільки б не вдарити його, поки він повільно відпускає її зап’ястя. Єдина річ, з якою вона не могла боротись, зростаючий страх, поки Джуліан не прибрав руку з її талії.

А потім вона побігла...

Джуліан притиснув її до стіни за кілька кроків після ще однієї спроби втекти.

— Якщо не припиниш, зведеш обох нас у могилу, — гаркнув Джуліан і рвонув ґудзики на сорочці. Вони розлетілись по землі, а Джуліан відступив під світло ліхтарів, щоби показати Скарлет те, що їй видалося шрамом над серцем. Але то був не рубець. Бліде, як торішні спомини, над ребрами було біле татуювання. Троянда.

— Вона іншого кольору. Впевнений, ти бачила таку й на Данте, — промовив Джуліан.

— Це нічого не доводить. Я бачила троянди повсюди на Каравалі. Легенда ними одержимий. Це один доказ, що сон від Айко був правдивий.

Щось глибоко всередині її єства волало про те, що не слід було розповідати цього, однак Скарлет вже остобісіла ця гра. За кілька кроків од неї лежало мертве тіло, гра зайшла надто далеко. — Ти можеш більше мені не брехати. Я бачила тебе на похоронах. Мені відомо, що ти насправді Легенда!

Джуліан завмер із понурим виразом обличчя. Якусь мить він виглядав приголомшеним, потім риси пом’якшали й перетворились на легку радість.

— Не знаю, які ти собі придумала похорони. Я був лише на одних, там де ховали мою сестру, Розу — наречену Данте. Я не Легенда. Я тут, бо хочу зупинити його, щоб він нікого більше не скривдив, як зробив він це з моєю сестрою.

Роза була твоєю сестрою? Упевненість Скарлет похитнулась. Чи то вона страшенно хотіла йому вірити, чи то Джуліан дійсно казав правду? Намагалась розгледіти колір його емоцій, але його серце мовчало. Вочевидь, її зв’язок з його почуттями зник.

— Я бачила сон, — вела Скарлет. — Якщо вона твоя сестра, чому ти лише там стояв? Я бачила, що на тобі був циліндр.

— Ти вважаєш, що я Легенда, бо бачила мене уві сні в циліндрі? — слова Джуліана звучали так, ніби він от-от розсміється.

— Справа не лише у циліндрі, — хоча, мабуть, таки в ньому. Як не крути, а й досі були речі, які він замовчував. — Звідки ти знав що робити, коли я помирала?

— Бо я був глядачем. Це не секрет, але більшість не має бажання віддавати комусь своє життя. Навіть частинку, — Джуліан уїдливо на неї поглянув. — Я розумію, що