Луцій Анней Сенека - Діалоги

місце природа виділила нам: помістила рівно серед тих красот, щоб вони навсібіч відкривалися нашому зорові. Вона не лише випрямила людину{204}, а й збудувала її так, щоб вона з легкістю могла стежити за зорями, що пливуть небосхилом від сходу й до заходу, щоб могла обертати обличчя враз із обертанням усесвіту, щоб високо тримала голову — посадила її на гнучку шию. Подбавши відтак, щоби знаки зодіака проходили небом, — по шість упродовж дня і по шість упродовж ночі, — вона розгортає перед очима, одну по одній, кожну свою частину — так, щоб одне щось виставлене для огляду будило жагу споглядання усього подальшого.

Не все, однак, сягаємо оком, не все бачимо таким величним, яким воно є, але наш зір прокладає собі стежку для дослідження, закладає для нас підвалини пізнання правди, щоб від явного могли ми у своїх пошуках переходити до прихованого{205} — віднаходити й те, що є давнішим од усього видимого світу: звідки взялись ті зорі; в якому стані був усесвіт ще перед тим, як розділились, одна по одній, різні його частини; що, власне, розвело ту первісну, грузьку й безладну, хаотичну масу на ті частини; хто визначив усьому належне місце: чи лише завдяки своїй природі важке опустилось, а легке піднялось, а чи, окрім ваги й розмаху, якась вища сила визначила закон кожному окремому тілу, і чи правдою є те (у цьому — найвагоміший доказ наявності божественного подиху в людині), що якісь окрушини, чи іскринки зірок, зісковзнувши з неба, ввіткнулись у незвичне для них місце{206}?

Отож наша думка прориває небесні заборола{207}; їй не досить пізнавати лише те, що відкрите для зору: «Проникаю, — каже, — й у те, що поза межами світу; хочу знати, чи там — бездонна глибінь, чи іще щось, теж окреслене межами; як виглядають ті, що поза нашим зором, обшири, — безформні й безладні вони чи навсібіч рівно простерті, і чи там теж усе набуло певного ладу; чи той інший світ якось із нашим стикається, а чи, ген од нього відбившись, кружляє десь у порожнечі; чи справді геть усе збудоване з неподільних частинок, які народжуються і народжуватимуться, чи матерія, з якої постає усе, — однорідна у своїй тяглості, а змінна — лише у своїй цілості; врешті, чи елементи перебувають між собою у постійній боротьбі, чи, може, не борються, лишень різними дорогами прямують до чогось єдиного?

Подумай, як мало часу у того, хто народжений для таких-от досліджень, як мало, навіть якщо б жодною його крихтою нікому не поступився{208}! Припустімо, що з його легковажності ніхто й крихти часу у нього не забрав, що й сам не дозволив собі змарнувати й хвилинки, що так уже трясся над кожною своєю годиною, мов найскупіший хтось — над грошем, і що аж до останньої межі людського життя добре йому все йшло й ні на що з визначеного йому природою не посягнула фортуна, — а все ж людина надто смертна, щоб оволодіти знанням про несмертельне. Отож, я живу згідно з природою, якщо всього себе їй віддаю, якщо я — її подивовувач{209} і шанувальник. Природа ж вимагає від мене двох речей: щоб я мав час і діяти, й споглядати; роблю і те, й інше, раз уже й споглядання моє — не без дії.

VI

«Але, — скажеш, — має значення, чи приступаєш до споглядання задля насолоди, нічого іншого від нього не очікуючи, окрім постійного, що кінця не має, того ж таки споглядання». На те відповім так: рівно ж має значення, з яким душевним станом провадиш громадянське життя, — чи ти завжди в турботах і недобереш якогось часу, щоб, відвернувшись од людських справ, — до божественного звести очі{210}. Як не вельми схвальним є домагатися статків, не маючи жодної любові до чеснот, не плекаючи здібностей, видаючи лише голі діла (усе це повинно змішуватися, переплітатися), так і занурена у дозвілля, бездіяльна чеснота, що ніколи не показує нам того, чому навчає, — це добро недосконале, мляве.

Хто ж бо заперечить, що свої успіхи чеснота повинна випробовувати в ділі і роздумувати не лише над тим, що належить робити, але час від часу й до праці братися, обдумуване — до правди доводити? Якщо ж причина затримки — не сам мудрець, якщо відсутнім є не той, хто діє, а те, що повинно бути в дії, то чи дозволиш мудрецеві побути з собою — на дозвіллі? З якими ж думками ступає мудрець у дозвілля? З такими, що й тут займатиметься тим, що стане у пригоді наступним поколінням{211}. Ми, без сумніву, належимо до тих, хто вважає, що Зенон і Хрісіпп осягнули більшого, аніж коли б вели війська, пожинали почесті, видавали закони: вони видали їх, ті закони, не одному якомусь місту, а всьому роду людському. То чому ж таке дозвілля не підходило б доброму мужеві, дозвілля, завдяки якому він визначає лад усім прийдешнім вікам і промовляє не перед малолюдним зібранням, а перед усіма людьми усіх племен — людьми, які є тепер і які будуть колись?

Підсумовуючи, я запитую, чи Клеант, Хрісіпп, Зенон дотримувались у своєму житті своїх же приписів. Без сумніву, ти відповіси, що саме так ті славні мужі прожили, як і говорили про життя, яким воно має бути. А ніхто ж із них не керував державою. «Не мали, — скажеш, — ні такого становища, ані таких заслуг що дають змогу зазвичай приступати до урядування». — А проте не в лінощах вони провели своє життя: показали, як це їхнє дозвілля могло стати кориснішим для людей, аніж метушня і піт — інших. Тому-то, хоча й не займалися суспільною діяльністю, — видаються аж надто діяльними.

VII

Є, окрім того, три види життя, про що зазвичай і сперечаються — який кращий. Один із них — увесь для насолод, другий — для споглядання, третій — для дії. Облишмо наразі суперечки й припинімо ту непримиренну війну, яку оголошуємо тим, хто обрав протилежний спосіб життя, — пригляньмося, чи всі ті три табори, дарма що під різними гаслами, не ведуть до одного й того самого висліду. Бо ж ані той, хто схвалив насолоду, не обходиться без споглядання, ані той, хто у спогляданні, — без насолоди; врешті, споглядання не чуже й тому, чиє життя — в дії. «Чимала різниця, — скажеш, — у тому, чи ставиш собі щось за