Максим Яковлев - Теорії змов. Як, Максим Яковлев

class="Koncev_snoski" lang="en-US" xml:lang="en-US">181 https://archive.org/details/antichristusromanus/page/n1/mode/2up [дата звернення: 05.10.2022].

182 https://chaspeek.ru/sneakers/kody-grabovogo-cifrovye-kody-grabovogo—-lechenie-boleznei/ [дата звернення: 05.10.2022].

183 Савченко Е. Потрясение. [б. м.]: Медиарост, 2021. С. 37.

184 Там само. С. 37.

Традиційно наукові розвідки, присвячені теоріям змови, просто перелічують їх або акцентують на особливо цікавих, на думку авторів публікації. Велика кількість різноманітних за характером конспірологічних матеріалів вочевидь виправдовує такий підхід, бо повномасштабне видання, яке охоплювало б усі минулі та сучасні конспірологічні теорії, становило б кілька томів. Інша проблема полягає у складності типологізації конспірологічних феноменів. Усім зрозуміло, що гіпотетичне інсценування висадки американців на Місяць, чипування Біллом Ґейтсом чи створення людської цивілізації преадамітами — дуже різні явища, поєднані радше логікою конспірацистського світогляду, аніж тим, що лежить у їх основі. Дивні конспірологічні гіпотези на кшталт того, що насправді Джек-Різник був позашлюбним сином королеви Вікторії, чи про винайдення чарівного приладу «хроновізора», що може фотографувати минуле, справді важко класифікувати за якоюсь основною рисою. Звісно, згадка про королеву Вікторію може вказувати на критику еліти з боку конспірологів, а якщо в історії з «хроновізором» додати, що його існування приховує Ватикан 185, то тут ми також матимемо і критику католицької церкви, однак ці історії важко поєднати з більшістю інших теорій, які стосуються або британської монархії (як-от, теорії Девіда Айка про те, що вся королівська родина — рептилоїди), або католицької церкви (яка, на думку затятих конспірологів, від початку існування США веде проти них непримиренну боротьбу). На жаль чи на щастя, у цьому розділі, як і в подібних книжках колег-змовознавців, буде спроба класифікувати теорії змови, що плавно перейде в перелік прикладів того, які теорії змови взагалі існують.

Окрім уже згаданого у вступі до книжки розподілу теорій змови на поверхневі та глибокі, що її запропонував Мюррей Ротбард, відомою також є типологія змовознавця Майкла Баркуна, який виокремив теорії змови, пов’язані з подіями — event conspiracy theories, назва яких каже сама за себе, як, наприклад, убивство президента Кеннеді, системні теорії змови — systemic conspiracy theories, у яких ідеться про масштабні плани встановлення контролю над країнами чи навіть усім світом, у яких однозначно присутня лиходійна організація — уявна чи реальна, як, приміром, усесвітня масонська ложа чи католицька церква. Нарешті кілька теорій змови з надпотужними лиховісними силами на вершині конспірологічної ієрархії: це теорії суперзмови — superconspiracy theories, яскравим прикладом тут може бути змова рептилоїдів у її викладі Девідом Айком 186. Звісно, ця класифікація також неідеальна, але її в цінність у тому, що Майкл Баркун розмежував у своєму підході до визначення джерел конспірологічного теоретизування події та системи.

Розподіляти теорії змови на види можна за кількома принципами, однак слід одразу зауважити, що ідеальної та стрункої з методологічного погляду системи ми не отримаємо. Першим і цілком очевидним критерієм є предмет змови. Теракт у лондонському метро 2017 р., (не)політ Гагаріна в космос, убивство Кеннеді — ось приклади теорій змови, спрямованих на пояснення якоїсь події. Одразу з цього пункту можна справедливо закинути, що практично будь-який реальний заколот теж є подією, а ключовим для розуміння природи теорій змови є врахування як реальних заколотів, навколо яких формуються конспірологічні теорії, так і вигаданих конспірацій. Для уточнення класифікації можна ввести часовий вимір, нехай і неідеальний: якщо теорія змови виникла після події, то спусковим гачком була саме вона, як, приміром, зникнення над Південнокитайським морем у ніч на 8 березня 2014 р. літака рейсу MH370 з Куала-Лумпура до Пекіна, що породило низку конспірологічних теорій. З іншого боку, якась подія постфактум може бути інкорпорована в уже наявну конспірологічну теорію.

Часто прибічники тих чи інших теорій уписують практично все в інтерпретаційні рамки своїх конструкцій, і таку картину маємо не лише із заповзятими конспірологами. Приміром, Джордан Пітерсон, канадський психолог, консерватор та активний критик західної політкоректності, особливо в ґендерних питаннях, знайомий українському читачу за популярними книжками «12 правил життя. Як перемогти хаос» та «За межами порядку. Ще 12 правил життя» 187, у липні 2022 р. в журналі The Daily Wire опублікував статтю «Росія проти України чи громадянська війна на Заході?» 188, в якій стверджує, що дегенеративна американська культура та культурні війни на Заході щодо ґендеру змусили Путіна напасти на Україну. У відео на ютубі він зачитує текст публікації, що містить багато фактологічних неточностей, засвідчуючи, що автор дуже далекий від розуміння українських подій 189. Приміром, він заявляє, що на останніх президентських виборах в Україні за Володимира Зеленського голосували переважно україномовні громадяни Півночі та Заходу України, а через епідемію COVID-19 ніхто із західних лідерів давно не бачився з Путіним наживо. Мабуть, фотографії з Путіним і Макроном по різні боки довжелезного кремлівського стола під час візиту французького президента Пітерсон просто не бачив. Значний шматок Пітерсонового тексту присвячений історії про намір президента США Байдена призначити суддею Верховного суду США конкретну людину лише тому, що вона є жінкою і афроамериканкою, яка до того ж не змогла відповісти на провокативне питання: «Що таке жінка?». Можна сміливо припустити, що цю «неймовірно відому» по наш бік Атлантики історію більшість українців почула саме від Пітерсона, хоча для нього вона прекрасно ілюструє його ж тези про те, як культурні війни на Заході стали причиною війни в Україні. Джордана Пітерсона не назвеш адептом теорій змови у суровому, конспірологічному розумінні, однак демонстрований ним підхід, коли він натягує власну, вже обкатану інтерпретаційну рамку на події, в яких абсолютно не розбирається, подаючи їх як спробу сил добра (Путіна він називає істинним християнином, який захищає традиційні цінності) супроти сил зла (західної деґенеративної сучасної культури з її ґендерами) вочевидь містить елементи конспірацистського світогляду. Завдяки такому підходу, на більш загальному рівні Джордан Пітерсон мало