Льюїс Керролл - Аліса в Країні Чудес. Аліса в Задзеркаллі

Біла К. та Чорна К., а третя — я сама».

Приспів підхопили сотні голосів:

Налий же скоріше у чару чого хоч,

Бери і призволяйся, до чого хто охоч;

Кинь кішку у каву, а мишу кинь у чай,

Тричі по тридцять Алісу привітай!

Незграйний хор голосів вибухнув вітальним лементом, і Аліса подумала:

«Три рази по тридцять — дев'яносто. Цікаво, чи хтось це рахує?»

За хвилину знову залягла тиша, і той самий верескучий голос заспівав нового куплета:

«Мої ви задзеркальці, — Аліса каже їм, —

Це честь для вас велика — яз вами п 'ю і їм;

Аж три вас королеви частують недарма,

Біла К. та Чорна К., а третя — я сама».

І знову гримнув той самий хор:

Налий же у чару меляси та смоли,

Щоб гості грали в кості і весело пили!

Змішай пивце із вовною, вино з піском змішай,

Сім разів по сімдесят Алісу привітай!

— Сім разів по сімдесят! — розпачливо повторила Аліса. — О, цього мені не порахувати! Треба швидше заходити…

Вона увійшла, і з її появою запала мертвецька тиша! Ступаючи просторою залою, Аліса обвела нервовим поглядом стіл і примітила з півсотні гостей, різних-прерізних — і звірів, і птахів, і навіть квіток.

— Як добре, що вони посходилися, не чекаючи на запросини, — подумала вона. — Спробуй угадай, кого запрошувати, а кого ні!

На чолі стола стояло троє крісел: в одному сиділа Чорна Королева, а в другому — Біла; третє, середнє, було порожнім, тож Аліса сіла на нього. Вона була знічена тишею і всією душею бажала, щоб хтось озвався. Озвалася Чорна Королева.

— Ти проґавила суп і рибу, — сказала вона. — Кладіть ногу сюди!

І двоє челядників поставили перед Алісою бараняче стегно. Проте Аліса дивилася на нього без особливої радості: досі їй ще ніколи не випадало краяти м'ясо.

— Ти що, соромишся? — спитала Чорна Королева. — Тоді я вас познайомлю. Прошу, Алісо, це — Бараняче Стегно. Бараняче Стегно, це — Аліса.

Бараняче стегно підвелося на тарелі й віддало Алісі легкий уклін. Аліса також йому уклонилася, так і не збагнувши, лякатись їй, чи сміятися.

— Можна, я вріжу вам по шматочку? — беручи ножа та виделку, запитала вона Королев.

— Певно, що не можна! — навідліг відмовилася Чорна Королева. — Що за етикет — іти з ножем на того, з ким тебе щойно познайомлено! Заберіть стегно!

Стегно забрали і натомість принесли великого сливового пудинга.

— З пудингом, будь ласка, мене не знайомте, — поквапилася сказати Аліса, — бо ми так ніколи й не пообідаємо! Дати вам по шматочку?

Але Чорна Королева тільки похмуро глянула і промовила:

— Пудинг — Аліса. Алісо — Пудинг. Заберіть Пудинга!

Пудинг щез зі столу так хутко, що Аліса не встигла навіть відповісти на його уклін.

— Але чому це накази має віддавати лише Чорна Королева, — подумала Аліса і задля спроби гукнула:

— Лакею! Верніть пудинга!

І Пудинг неначе вродився на столі. Він здавався таким пишним, що вона знову трохи зніяковіла — як і з баранячою ногою. Проте вона швидко оговталася, відкраяла шматок і простягла його Чорній Королеві.

— Яке зухвальство! — вигукнув Пудинг. — Цікаво, якої б ти заспівала, якби я відкраяв шматочок від тебе? От почвара!

Голос у нього був якийсь густо-масний. Аліса не могла вимовити й слова: вона тільки оніміло сиділа і не зводила з нього очей.

— Скажи йому що-небудь! — мовила Чорна Королева. — Це смішно — лишати останнє слово за пудингом!

— Знаєте, сьогодні мені прочитано море віршів… — почала Аліса з певним неспокоєм пересвідчившись, що досить їй розтулити рота, як умить западає могильна тиша й очі всіх гостей прикипають до неї.

— І ось що дуже дивно, — провадила вона далі, — у всіх віршах згадується риба. Може, ви поясните, чому тут усі так люблять риб?

Чорна Королева відповіла їй трохи не до речі.

— Що стосується риб, — повільно і врочисто мовила вона просто Алісі у вухо, — то її Біла Величність знає чудову загадку — від початку до кінця віршовану й від початку до кінця про рибу. Хочеш послухати?

— Ох, її Чорна Величність така люб'язна! — голубкою затуркотіла Біла Королева у друге Алісине вухо. — Ця загадка — просто втіха для душі! Прочитати?

— Прошу, — шанобливо відказала Аліса.

Біла Королева щасливо засміялася й погладила Алісу по щоці. А тоді почала:

«Спершу рибку потрібно зловить».

Це не важко, це може зробити й дитина.

«Потім рибку потрібно купить».

Це не важко, як є в гаманці копійчина.

«А тепер мені рибку зваріть!»

Це не важко, це можна упорать на місці.

«Та ще в миску її покладіть!»

Це не важко, бо рибка давно уже в мисці.

«А тепер на вечерю несіть!»

Це не важко, вона не важка анітрішки!

«А тепер з миски кришку зніміть!»

Ох, це важко, — не здужаю зняти я кришки.

Так закрилася, що й не відкрить!

Чи то рибка під нею така клейкувата?

Тож подумай, що легше зробить:

До рибини добратись чи загадку цю розгадати?

— Спершу подумай, а тоді розгадуй, — сказала Чорна Королева. — А ми тим часом вип'ємо за твоє здоров'я!

— Здоров'я королеви Аліси! — зарепетувала вона, і всі гості кинулися пити за Алісине здоров'я.

Дуже дивним було те пиття: дехто перевернув келиха собі на голову і злизував те, що стікало йому по обличчю… дехто перекинув карафку й ловив у рот цівки вина, що збігало зі столу… а троє гостей (дуже схожих на кенгуру) залізли ногами в таріль із печеною бараниною і жадібно хлебтали підливу.

«Достоту як свині в кориті!» — подумала Аліса.

— Ти повинна виголосити коротку подячну промову, — сказала Алісі Чорна Королева, насупивши брови.

Аліса слухняно підвелася, тамуючи зніяковіння.

— Ми тебе підтримаємо, — шепнула Біла Королева.

— Дуже дякую, — прошепотіла Аліса у відповідь, — але я обійдуся й сама.

— Це буде зовсім не те! — рішуче заперечила Чорна Королева, й Алісі довелося скоритися.

(«Але ж і стиснули вони мене! — розповідала вона опісля сестрі, описуючи перебіг цього бенкету. — Ще трохи — і з мене був би млинець!»)

Вона й справді насилу встояла під час цієї промови: Королеви так щиро її підтримували, кожна зі свого боку, що ледве не