Томас Кенеллі - Список Шиндлера

щоб там прийняти командування випробуваними солдатами зондеркоманд, був подібний до Оскара не тільки роком народження, релігійними поглядами, слабкістю до алкоголю, але й потужною статурою. Обличчя в Ґьота було відкрите і приємне, дещо більш видовжене, ніж у Шиндлера. Його руки, великі й мускулясті, мали, проте, довгі пальці. Він сентиментально ставився до своїх дітей, дітей від другого шлюбу, яких через закордонну службу в останні три роки бачив дуже мало. Натомість він інколи виявляв уважність до дітей товаришів по службі. Міг він бути й сентиментальним коханцем, але, хоча він і був подібний до Оскара невгамовним сексуальним апетитом, його смаки були менш традиційними: інколи вони поширювалися на колег-есесівців, інколи Амон був схильний бити жінок. Обидві колишні дружини Амона Ґьота згадували, що коли хвиля одержимого захоплення минала, він починав підіймати на них руку. Він вважав себе чутливою людиною і сприймав за доказ цього родинну справу. Його батько й дід були друкарями і палітурниками, працювали з книжками з воєнної та економічної історії, і Амон любив писати про себе в офіційних паперах «Literat». І хоча на той момент він би сказав, що не може дочекатися свого керування ліквідаційною операцією — то був для нього великий шанс, котрий мав принести підвищення, — але, як видається, його участь у спецопераціях наклала серйозний відбиток на рух його нервових енергій. Уже два роки він страждав від безсоння і, коли мав таку можливість, не спав до третьої або четвертої години ночі, а тоді пізно вранці вставав. Він почав відчайдушно пити і вважав, що зараз йому п’ється навіть легше, ніж в юності. Знов-таки, як Оскар, він ніколи не мав похмілля, на яке заслуговував. Він був вдячний своїм працьовитим ниркам за таку перевагу.

Накази, якими Ґьотові було довірено ліквідацію гетто і зроблено його королем табору Плашув, датувалися 12 лютого 1943 року. Він сподівався після розмови зі старшими сержантами Вільгельмом Кунде, командиром караульного загону СС у гетто, і Віллі Гаазе, заступником Шернера, що буде можливість ліквідувати гетто в межах місяця від дати його призначення.

Коменданта Ґьота на центральному краківському вокзалі зустріли сам Кунде і високий молодик на ім’я Горст Піларжик, котрий тимчасово відповідав за табори в Прокоцимі й Величці. Вони втрьох завалилися на заднє сидіння «мерседеса» і подалися дивитися гетто й місце нового табору. День був морозяний, і коли вони переїжджали Віслу, пішов сніг. Унтерштурмфюрер Ґьот з радістю хильнув шнапсу із запропонованої Піларжиком фляжки. Крізь псевдосхідний портал вони поїхали трамвайними коліями по Львівській, яка ділила гетто на дві скрижанілі частини. Жвавий Кунде, який у цивільному житті був митником і мав досвід доповідання начальству, виклав коротку інформацію про гетто. Ліворуч від машини — гетто В, пояснив Кунде. Його мешканці — приблизно дві тисячі осіб — уникли попередніх операцій або ж перед їхнім початком отримали роботу на промисловості. Але тепер випущено нові посвідчення з відповідними скороченнями: або W для тих, хто працює на армію, або Z для тих, хто працює на цивільну владу, або R для робітників на необхідному виробництві. У мешканців гетто В немає таких нових посвідчень, тож їх відвезуть на Sonderbehandlung (особливе поводження). Зачистку гетто може бути доцільним почати з цієї частини, хоча остаточне рішення з цього приводу, звичайно ж, винесе гер комендант.

Більша частина гетто лежить праворуч від машини, там ще мешкає десять тисяч людей. Звичайно, вони будуть першою робочою силою в таборі Плашув. Очікувалося, що підприємці й відповідальні — Бош, Мадріч, Бекманн, отой судетець Оскар Шиндлер — забажають перенести повністю чи частково своє виробництво з міста на територію табору. Крім того, лише за півмилі від того місця є кабельний завод, робітників можна буде туди водити кожного дня.

— Чи не бажає гер комендант, — спитав Кунде, — проїхати ще кілька кілометрів далі й оглянути табір?

— О так, — відказав Амон, — гадаю, це буде доцільно.

Вони звернули з шосе у двір кабельного заводу з притрушеними снігом величезними котушками; там починалася вулиця Єрусалимська. Амон Ґьот кинув оком на кілька групок згорблених закутаних жінок, що тягли деталі для споруд — частину стінної панелі, секцію карниза — через дорогу і далі Єрусалимською в бік залізничної станції Краків-Плашув. То жінки з табору Прокоцим, пояснив Піларжик. Коли Плашув буде готовий, Прокоцим, звичайно, розформують, і ці працівниці перейдуть під керівництво гера коменданта.

Ґьот оцінив відстань, яку жінки долали з будівельним матеріалами, як приблизно три чверті кілометра.

— І все на гору, — зауважив Кунде, повільно похитавши головою: мовляв, це цілком задовільна форма дисципліни, але будівництво від цього уповільнюється.

Табору буде потрібна залізнична гілка, зауважив унтерштурмфюрер Ґьот. Він звернеться до управління Східної залізниці.

Вони проминули синагогу праворуч із моргом при ній, і крізь діри в напівзруйнованому мурі показалися могильні камені, наче зуби, які люто вишкірила зима. Частина території табору ще місяць тому була єврейським цвинтарем. «І чималим», — додав Вільгельм Кунде. Гер комендант видав дотеп, котрий лишатиметься в нього на вустах весь час, поки він житиме в Плашуві: «Недалеко їм буде ходити, щоб поховали».

Праворуч стояв будинок, котрий цілком годився на роль тимчасової резиденції пана коменданта, а поряд — велика нова будівля, в котрій могла розташовуватись адміністрація. Морг синагоги, вже частково підірваний динамітом, стане табірною стайнею. Кунде зауважив, що дві каменоломні, звідки можна брати вапняк, навіть видно з території майбутнього табору. Одна — на дні видолинка, а друга — на пагорбі за синагогою. Гер комендант, мабуть, помітив колії для вагонеток, в яких возитимуть каміння. Щойно негода минеться, будівництво колій продовжиться.

Вони рушили на південний схід майбутнього табору і поїхали дорогою, яка ледве читалася в снігу. Закінчувалася вона там, де раніше було австрійське військове земляне укріплення: круглий насип із великим заглибленням з одного боку. Для артилериста це місце являло собою важливий редут, звідки легко наводити гармати, щоб прострілювати шлях із Росії. Для унтерштурмфюрера Ґьота це було вдале місце для дисциплінарного покарання.

Звідти було видно весь табір. То була сільська місцевість — два пагорби, урізноманітнені єврейським цвинтарем. За такої погоди це місце являло собою дві сторінки величезної книжки, розкритої і розгорнутої під кутом до спостерігача на вершечку укріплення. Сіре кам’яне сільське житло стояло на самому вході в долину, і повз нього понад далеким схилом і серед кількох добудованих бараків рухалися групи жінок, чорні, як ноти, в химерному світлі зимових сутінків. Виходячи з крижаних провулків за Єрусалимською, вони під наглядом охорони з українців тягли свою ношу вгору і складали блоки там,