Таня Мальована - Устина - азовська відьма , Таня Мальована

А я так і  залишилася сидіти, поринувши в свої думки.

Після вечері не було якось настрою грати з хлопцями в настілки, вони засіли в партію "Героїв Елади", Ліза разом із Стефою та дядьком Осі дивилася Величне століття, Роха я й досі не бачила з обіду, тільки відчувала, що він цілий й йому нічого не загрожує.  Тому з чистою совістю пішла до себе у кімнату, можливо саме час навести в ній лад. Порядок у приміщенні порядок у думках, але це не точно. Мого ентузіазму хватило тільки на складання речей в шафу на цьому свою місію я вважаю завершеною. Подивившись у вікно, із здивування помітила, що ніч вже спустилася на землю, невже це я так довго все складала.

Сівши на ліжко й поклавши голову на руки, спершись ліктями об коліна я дивилася просто в стіну, прокручуючи одне питання "навіщо їм їхати?". Зрозумілої відповіді я не знаходила, а адекватного пояснення не дочекалася.

«Так треба» передражнила я Стефу й показала язика. З тяжким подихом я гепнулась на ліжко й міцно замружила очі.

В двері тихенько постукали.

—Заходьте, хто б не був! — вигукнула я так і не встаючи.

Не встигли двері відчинитися,  як було зрозуміло хто це, магія підняла свою голову й активно замуркотіла.

—Я вирішив зайти попрощатися, бо завтра вирушаємо доволі рано, — пролунав голос Богдана у кімнаті.

—Приходь, тільки світло не вмикай,  бо сьогодні вкрай ясний місяць.

—Добре, як хочеш.

Ліжко провалилося під важкістю його ваги, а я відчула тепло його тіла. Сироти побігли по шкірі, а губи самі розтягнулися у посмішці. Підвівшись я пригорнулася до його плеча.

— Ми сьогодні й не бачилися нормально, — сказав Богдан цілуючи мене в  лоба.

—Ага, але на тренуванні ти мене заганяв, — пожалілася я.

— Знаючи тебе займатися ти не будеш ці дні.

Під його пильним поглядом я активно захитала головою з широчезною посмішкою. От що точно так це не спорт в ці дні.

Він тихо засміявся й зненацька піймав у обійми притискаючи до грудей.

— От що з тобою робити? — тихо запитав він.

— Годувати, любити й ніколи не кидати, як Гарфілда, — не задумуючись відповіла я дивлячись прямо йому в очі.

Його обличчя стало серйозним він уважно дивився на мене у місячному світлі, тільки но я хотіла запитати, що трапилося, як Богдан сказав:

—Домовилися, чаклунко, — й поцілував мене.

Всередині мене розсипалися тисяча блискіток й маленький феєрверк від задоволення. Магія щасливо пірнула до чужої сили в обійми, її вже чекали.

Десь у будинку щось гучно впало, роблячи несамовитий гуркіт. Ми відскочили один від одного й вже готові були зірватися до бою. Але зрозумівши, що небезпеки немає тільки розсміялися.

Я вмовила Богдана залишитися зі мною, на його спробу піти, але сторгувалися , що він піти тільки но я засну.

Так і лежали обійнявшись й говорили про все на світі. Згадували школу, навчання, дитинство.

Я розповідала як маленькою їла солодку вату й налетів вітер. Обличчя, волосся все було обліплено нею, як довго  я її об’їдала й довго її вимивали,  навіть чаклувати прийшлося.

Одне питання й я застопорилася, а хто ж був зі мною. В кожній моїй розповіді ще хтось був завжди, але я не могла пригадати. Таке відчуття ніби спогади замазали білим коректором.

Богдан порадив не турбуватися зараз й він дізнається у своїх характерників, що то може бути, чи може вони з таким зустрічалися.

Я не зщулася, як заснула в теплих обіймах під тихі розповіді про життя на Хортиці.

Як на диво в цю ніч не було жодного кошмару чи дурного сну.

Я не знала, що Богдан залишився зі мною аж до світанку, а потім вислизнув із кімнати, перед цим укривши мене теплішою ковдрою.

Прокинулася я від ґвалту з двору. Невже Рох, щось не поділив з пуханцями, була моя перша думка, а потім я згадала, що всі сьогодні відбувають.

Отже часу повалятися в мене точно немає, збиралася до всіх похапцем шорти, футболка й зібрати волосся у хвіст от і все, можна бігти.

На вулиці влаштувалася справжня метушня. Богдан, Андрій та Стас перевіряли по периметру захист, що встановлювали вчора, чи не просіли де чари, чи стабілізувалося плетіння.

Ліза під наглядом Стефи перебирала тренувальну зброю, що залишити, а що з собою брати. Іван з Дядьком Осі перетягували старі меблі з сарайчика й наводили там лад, роблячи щось на кшталт зброярні.

Рох лежав на травичці серед двору в оточенні волоханців й декількох пуханців й про щось активно сперечався, його носик сопів від невдоволення так, що аж до ґанку було чути.

Спустившись сходами я пішла до Стефи з Лізою.

—Доброго ранку, — привіталася з ними

—Ви ж хотіли з самого ранку їхати.

—Доброго. Та це ми вчора з Іваном надумали і вирішили одразу зробити. Щоб порядок був, — відповіла Стефа не відриваючись від арсеналу.

—Слухайте, а коли ви встигли стільки всього натягти? — запитала я у Лізи, роздивляючись шаблі, кинджали, луки, декілька арбалетів,  щити й ще купу всього іншого.