Ліза Фельдман Барретт - Як народжуються емоції

Хіґґса та рослини. Емоції, схоже, присутні в насуплених бровах, наморщених носах, опущених плечах, пітних долонях, калатанні сердець, викидах кортизолу, мовчанні, криках та зітханнях.

Однак наука каже нам, що емоції потребують спри­ймача, так само як кольори та звуки. Коли ви переживаєте емоції самі або сприймаєте їх у комусь, сенсорні сигнали перетворюються на схеми збудження нейронів. Якщо ви зосередите увагу на вашому тілі, то переживатимете емоції, немов вони відбуваються у вашому тілі, точнісінько як ви сприймаєте червоний колір у яблуці та звук у світі. Якщо ж ви замість цього зосередите увагу на світі, то сприйматимете обличчя, голоси й тіла, неначе вони виражають емоції, які вам потрібно розшифрувати. Проте, як ми дізналися з розділу 5, ваш мозок категоризує їх за допомогою понять емоцій, щоб зробити ці відчуття значущими. Результатом є те, що ви конструюєте випадки радості, страху, гніву або інших категорій емоцій.

Емоції реальні, але реальні так само, як і звук дерева, що падає, сприйняття червоного та відмінності між квітами й бур’янами. Усі вони конструюються в мозку сприймача.

Ви постійно рухаєте своїми мімічними м’язами. Ваші брови ворушаться, губи вигинаються, ніс морщиться. Ці дії є незалежними від сприймача й допомагають вам брати сенсорні проби світу. Розширення очей поліпшує ваш периферичний зір, аби ви могли легше виявляти об’єкти, що вас оточують. Звуження очей покращує гостроту вашого зору щодо об’єктів прямо перед вами. Морщення носа допомагає блокувати шкідливий вплив хімічних речовин. Але ці рухи не є внутрішньо емоційними.

Усередині вашого тіла серцебиття, артеріальний тиск, дихання, температура та рівень кортизолу коливаються впродовж дня. Ці зміни мають фізичні функції регулювати ваше тіло у світі; вони незалежні від сприймача. Вони також не є внутрішньо емоційними.

Рухи ваших м’язів і зміни в тілі починають діяти як випадки емоцій лише коли ви категоризуєте їх таким чином, надаючи їм нових функцій переживань та спри­йняттів. Без понять емоцій ці нові функції просто не існують. Є лише рухи обличчя, серцебиття, циркуляція гормонів тощо, так само як без понять не існувало б «червоного» та звуку падіння дерева. Залишилися б тільки світло та вібрації.

Науковці здавна сперечаються щодо реальності чи ілюзорності в природі таких категорій емоцій, як страх і гнів. З розділу 1 ми дізналися, що, на думку прихильників класичного погляду, категорії емоцій буквально вирізьблені в природі й кожен випадок (скажімо) «Страху» має спільний для інших біологічний відбиток. Вони стверджують, що поняття емоцій у вашій голові існують окремо від цих природних категорій. Критики ж такого погляду зазвичай кажуть, що «гнів», «страх» тощо є просто словами з народної психології й мають бути відкинуті в наукових дослідженнях. На початку моєї практики я також поділяла цю думку, але тепер вважаю, що існує інша, більш реалістична можливість.

Різниця між «реальним у природі» й «ілюзорним» є хибною дихотомією. Страх і гнів реальні для групи людей, згодних, що певні зміни в тілі, на обличчі тощо мають значення як емоції. Іншими словами, поняття емоцій мають соціальну реальність. Вони існують у вашій людській свідомості, вичаклуваній у вашому людському мозку, який є частиною природи. Біологічні процеси категоризації, що проростають із фізичної реальності та спостерігаються в мозку й тілі, створюють соціально реальні категорії. Народні поняття на кшталт «страху» та «гніву» є не просто словами, які слід викинути з наукової думки, а відіграють надзвичайно важливу роль у розповіді про те, як мозок створює емоції.

• • •

Соціальна реальність пов’язана не лише з тривіальними прикладами, такими як квіти, бур’яни та червоні яблука. Людська цивілізація буквально побудована з соціальної реальності. Більшість речей у вашому житті соціально сконструйовані: ваша робота, домашня адреса, уряд і закони, ваш соціальний статус. Через соціальну реальність ведуться війни, а сусід убиває сусіда. Коли Беназір Бхутто, колишня прем’єр-міністр Паки­стану, сказала: «Можна вбити людину, але не ідею», — то проголосила потугу соціальної реальності переформатувати світ.

Класичним прикладом соціальної реальності є гроші. Отримавши прямокутний папірець із надрукованим на ньому портретом якогось давно померлого лідера, круглячок металу, мушлю чи мірку ячменю, якась група людей категоризувала цей предмет як гроші, і він став грошима. На базі соціальної реальності під назвою фондова біржа ми щодня обмінюємо мільярди доларів. Ми на­уково вивчаємо економіку зі складними математичними рівняннями. Продуктом соціальної реальності були й катастрофічні наслідки фінансової кризи 2008 року. За лічені хвилини різного роду фінансові активи — самі створені соціальною реальністю — перетворилися з цінних на геть нічого не варті, зіштовхуючи людей в економічну прірву. Це не зумовили жодні об’єктивні причини з галузей біології чи фізики. Це була просто одна колективна й руйнівна зміна уяви. Задумайтеся також над таким питанням: яка різниця між двомастами однодоларовими купюрами й художнім зображенням двохсот однодоларових купюр? Відповідь — приблизно 43,8 мільйона доларів. Саме таку ціну заплатили в 2013 році за картину Енді Воргола «200 однодоларових купюр». Ця картина є точнісінько тим, про що говорить її назва, але при цьому значно відрізняється від валюти, яку зображує. Колосальна різниця у вартості є цілком і повністю соціальною реальністю. Ціна також коливається — в 1990-х роках цю роботу було продано всього за 300 тисяч доларів, відносно недорого, що теж відображує соціальну реальність. Якщо 43,8 мільйона доларів здаються вам високою ціною, тоді ви — учасник цієї соціальної реальності.

Вигадайте щось, дайте йому назву, і ви створите поняття. Навчіть вашого поняття інших, і як тільки вони з ним погодяться, ви створите щось реальне. Як нам вдаються ці чари творення? Ми категоризуємо. Ми беремо речі, що існують у природі, та покладаємо на них нові функції, що виходять за межі їхніх фізичних властивостей. Потім ми передаємо ці поняття одне одному, налаштовуючи мізки один одного на соціальний світ. Це і є основа соціальної реальності.

Емоції якраз і є соціальною реальністю. Ми конструюємо випадки емоцій точнісінько так само, як і кольори, звук падіння дерева та гроші: за допомогою поняттєвої системи, що усвідомлюється всередині налаштувань мозку. Ми перетворюємо сенсорні сигнали від тіла та світу, незалежні від сприймача, на якийсь випадок, скажімо, радості в контексті поняття «Радість», виявленого у свідомості багатьох людей. Це поняття покладає на ці відчуття нові функції, створюючи реальність там, де її раніше не було: переживання або сприйняття емоцій.

Замість того щоб питати: «Чи є емоції реальними?», краще спитати: «Як емоції стають реальними?» В ідеалі відповідь полягає в перекиданні містка з незалежної від сприймача біології мозку й тіла на кшталт інтероцепції до повсякденних народних понять, в оточенні яких ми проживаємо наші життя, на кшталт «Страху» та «Радості».

Емоції стають для нас реальними завдяки двом людським здібностям, що є передумовами соціальної реальності. Насамперед вам потрібно знайти групу людей, яка має погодитися, що якесь поняття, наприклад «Квітка», «Гроші» чи «Щастя», існує. Таке спільне знання називається колективною інтенціональністю. Більшість людей навряд чи задумуються про колективну інтенціональність, однак вона є основою кожного суспільства. Навіть ваше власне ім’я робиться реальним завдяки колективній інтенціональності.

На мій погляд, категорії емоцій стають реальними завдяки колективній інтенціональності. Для спілкування з кимось, до кого ви відчуваєте гнів, вам обом потрібне спільне розуміння «Гніву». Якщо люди погоджуються, що в даному контексті гнівом є якась конкретна сукупність мімічної активності та серцево-судинних змін, то так воно