Вільям Фолкнер - Шум і лють, Вільям Фолкнер

— …самого його ніхто б не змусив пити виноградне, але він завжди казав, що без кошика вин (і в якій це книжці ви вичитали? Чи не в тій, де про канотьє?) джентльмени на пікнік не їздять чи любила ти їх Кедді чи любила ти їх Коли вони торкали мене я вмирала

заклякла в дверях на мить а наступної Бенджі як заволає і тягне її за сукню та нагору східцями й волає ще нагору східцями в коридор волає і підштовхує ще вище до ванної а вона стала спиною до дверей притулилась закривши рукою обличчя а він реве й силкується запхнути її до ванної коли ж вона спустилася до вечері Ті-Пі якраз годував його і він знову завівся просто запхинькав спочатку а як підійшла й торкнула його він як заволає стала вона там а очі її загнаними пацюками метаються потім я біжу в сірих сутінках пахне дощем і всіма квітковими духмянощами якими тільки насичене це вільге повітря а цвіркуни як розпильгучилися в траві але вкупі зі мною мандрує й якийсь острівець тиші Фенсі дивиться на мене через паркан плямиста мов клаптикова ковдра на мотузці і я подумав от чорнюк клятий знову забув дати їй корм і біжу вділ у тій порожнечі цвіркунячій цвіркотливій що поковзом неначе подих по люстерку вона лежить у струмку а голова на піщаній виспі й вода обтікає її стегна на воді ледь світліше ніж деінде подолок намок колихається важко з боків течії в такт те колихання згасає і виникає знову зі свого ж таки струменіння я став на березі й чую жимолость на тому водному просвітку повітря мов мрякою жимолостевою насичене а ще пильгученням цвіркунячим це щось таке що й шкірою відчувається

що Бенджі все ще плаче

не знаю так ні не знаю

бідолаха Бенджі

я сів на березі трохи волога трава а тоді бачу промочив туфлі

вийди з тієї води збожеволіла

а вона й не зворухнеться її обличчя біла невиразна пляма вирізнена посеред білої невиразності піску її волоссям

негайно вийди

вона сіла потім підвелася спідниця хлюп-хлюп вода стікає вона вилізла на берег хлюпає подолком сіла

чом не викрутиш хочеш застудитись

так

вода шурхотить булькоче по піску й далі ген відмілинами поміж темних верб вода брижиться мов тканина все ще утримуючи трохи світла як тільки вода уміє

усі океани обплив він усю землю довкруж

і як заговорила про нього обхопивши мокрі коліна руками відкинувши голову назад у сизій імлі в пахощах жимолості у маминій кімнаті світло і в Бенджіній там Ті-Пі обкладає його

ти й справді любиш його

до мене простяглася її рука а я й не зворухнусь пальці ковзнули вниз і вона притисла мою долоню до своїх грудей до бухкання свого серця

ні ні

то що він силоміць змусив тебе він дужчий за тебе і він завтра я вб’ю його присягаюсь уб’ю а доти батькові й знати не треба а потім ми з тобою десь заїдем далеко ніхто ніколи й не дізнається заберем гроші що на мою науку а в університет не поїду Кедді ти ж ненавидиш його правда правда

притискає мою долоню до своїх грудей серце її калатає я крутнувся до неї вхопив за лікоть

Кедді ти ж його ненавидиш правда

поклала мою долоню собі на горло і там калатає її серце

бідолашний Квентіне

її обличчя задерте догори а небо низько так низько нависло що всі пахощі й гуки ночі немовби скупчилися внизу мов під осілим ташем намету а найгустіш та жимолость забиває мені віддих а їй сизою імлою впала на обличчя й шию її кров стугонить об мою долоню а друга рука якою я спирався на землю зненацька здригнулася засіпалась і я хекаю щоб ухопити бодай трішки повітря з тієї густосизої жимолості

так ненавиджу його хай би я вмерла для нього як уже вмирала я вмираю для нього знов і знов щоразу як він

відірвав від землі руку й все одно відчуваю стеблинки й галузки що навхрест повпивалися у шкіру

бідолашний Квентіне

відкинулася назад не розчіплюючи пальців на колінах

ти ж ні з котрою ще ні разу

що ні разу

те що я маю з ним

та сто разів із сотнею дівчат

і тоді я заплакав рука її знову торкнулася мене і вже я плачу їй у мокру блузку потім вона лежить дивиться понад моєю головою в небо розрізняю смужки білків під її зіницями я розкрив ножика

ти пам’ятаєш день коли померла бабуся як ти сіла у воду й забруднила штанці

еге ж

приклав лезо ножа їй до горла

одна секунда лиш одна секунда а тоді я й собі так само а тоді й собі

гаразд а ти зумієш сам собі

зумію леза досить довгі чи Бенджі спить уже

так

одна секунда і все я постараюсь щоб не боляче

гаразд

заплющ очі

ні хай розплющені тільки треба дужче натиснути

візьми й своєю рукою

але вона й не ворухнулась очі її широко розплющені задавлені десь понад моєю головою в небо

Кедді ти пригадуєш як Ділсі лаяла тебе за брудні штанці

не плач

я не плачу Кедді

ну ж ріж що ж ти

а ти хочеш щоб я

так дужче натисни

візьми й своєю рукою

не плач бідолашний Квентіне

а я ніяк не перестану притисла мою голову до своїх тугих вологих грудей чую як її серце більше вже не калатає а стукоче спокійно розмірено і вода жебонить поміж верб у пітьмі й хвилями накочується жимолость а плече й рука піді мною заніміли

що це що ти робиш

її м’язи напружились я сів

та ножик я впустив його

сіла й вона

котра це година

не знаю

зіп’ялася на ноги я мацаю по землі

я йду не шукай

ти додому

я відчуваю її як вона стоїть чую дух її вільгої одежі відчуваю її

десь тут він упав

хай полежить завтра знайдеш ходім

одну хвилинку зараз і знайду

ти боїшся що

ось він весь час отут-о й лежав

справді то й ходім

я встав іду за нею прошкуємо нагору а цвіркуни замовкають перед нами

сміхота як