Клайв Стейплз Льюїс - За межі мовчазної планети. Переландра

камінь, який тоді овівало повітря, не залишився б таким самим каменем досі. Коли зображення стиралося, його поновлювали, і так відбувалося багато разів — більше, ніж елділів у тебе над головою. Новий малюнок, одначе, нічим не відрізнявся від старого, і в цьому сенсі перед тобою справді картина, закінчена, коли ваш світ тільки створювався. Проте не треба зараз про це думати. У мого народу є правило — не говорити багато про величини та числа з гнау, ба навіть із сорнами. Тобі цього не збагнути, і відтак ти можеш виявляти надмірну увагу до речей, які того не варті, ризикуючи водночас не помітити того, що справді важливе. Краще розкажи мені, що вчинив Малелділ на Тулкандрі.

— Згідно з нашими переказами… — почав було Ренсом, та в цю мить врочистий спокій зібрання несподівано порушився. З боку переправи до гаю наближався якийсь великий гурт, мало не процесія. Наскільки Ренсомові вдалося розгледіти, то були самі гроси, і вони щось несли.

XIX

Коли процесія підійшла ближче, Ренсом побачив, що передні гроси несуть на головах три довгі та вузькі предмети — одну таку ношу підтримувало аж четверо. Далі йшли інші, з гарпунами в руках; вони, очевидно, пильнували двох істот, яких він спершу не впізнав, бо коли ті ступили поміж двома найдальшими каменями на алею, дивитися на них довелося проти сонця. Істоти були значно нижчі за всі живі створіння, які досі траплялися йому на Малакандрі; скидалося на те, що вони — двоногі, хоча, правду кажучи, назвати їхні товсті як сардельки нижні кінцівки ногами не надто й повертався язик. Тіло в них трохи звужувалося доверху і тому злегка нагадувало грушу, а голови були не круглі, як у гросів, і не видовжені, як у сорнів, а майже квадратні. Вони незграбно шкандибали вперед, тупаючи своїми вузькими, важенними на вигляд ступнями, що їх, здавалося, надто вже сильно втискали у землю. Нарешті стало видно і їхні обличчя — нерівномірно забарвлені, грудкуваті та поморщені, облямовані якимсь темним, щетинистим заростом… І раптом Ренсом відчув, як у нього наче все перевернулося всередині: перед ним були люди! Так, бранцями виявилися Вестон із Дивайном; йому ж було на мить даровано здатність поглянути на людину очима малакандрійців.

Ті, що йшли першими, наблизилися до Оярси на відстань кількох ярдів і поклали на землю те, що несли. Тепер Ренсом побачив, що то було щось схоже на ноші з невідомого металу, на яких лежали горілиць три мертві гроси; широко розплющеними очима (їх не закрили, як закривають очі небіжчикам на Землі) вони здивовано дивилися вгору, на високий золотий купол гаю. Ренсомові здалося, що один із них — то Гйої, і він точно впізнав брата Гйої, Г’ягі, який вийшов наперед і, шанобливо привітавши Оярсу, заговорив.

Спочатку Ренсом не дослухався до його слів, бо просто прикипів поглядом до Вестона з Дивайном. Їх, беззбройних, пильно стерегли озброєні гроси. Обидвоє, як і Ренсом, з дня висадки на Малакандрі не голилися, обидвоє виглядали блідими і трохи спали з лиця. Вестон стояв, склавши руки на грудях, а на обличчі в нього ніби застиг вираз розпачу — навіть дещо роблений, подумалося Ренсомові. Дивайн тримав руки в кишенях і похмуро супився; здавалося, він ледь тамує у собі лють. Обоє, звісно, вважали, що мають всі підстави для страху, проте й сміливості їм наче не бракувало. Зусібіч оточені сторожею, вони уважно стежили за тим, що відбувалося, і не помітили Ренсома, до якого нарешті стали доходити слова Г’ягі:

— …Я не дуже нарікаю через смерть цих двох, Оярсо, адже люгдини дуже перелякалися, коли ми вночі на них напали. Скажімо, то було полювання, і ці двоє загинули, як могли загинути, наприклад, у битві з гнакрою. Але Гйої вони вбили здалека, зброєю боягузів, коли він і гадки не мав завдати їм кривди. І ось Гйої лежить тут, а він же — гнакрапунт і чудовий поет. Я кажу так не тому, що він був мені братом, — це відомо цілому гандраміту.

І тоді бранці вперше почули голос Оярси.

— Чому ви вбили моїх гнау? — запитав він.

Вестон і Дивайн стали стривожено роззиратися довкола.

— Боже мій! — вигукнув Дивайн по-англійськи. — Ніколи не повірю, що в них тут є гучномовець.

— Черевомовлення, — хрипко прошепотів Вестон у відповідь. — У дикунів таке трапляється на кожному кроці. Шаман або знахар вдає, ніби входить у транс, а тоді так говорить. Треба визначити, хто тут знахар, і звертатися тільки до нього, звідки б не долинав голос. Він зрозуміє, що ми його розкусили, і почне нервувати. Не бачите, хто з цих тварюк міг би бути у трансі? А, онде й він, хай йому біс!

Не можна не відзначити Вестонової спостережливості — він звернув увагу на єдиного з присутніх, що не стояв у благоговійній позі. То був старенький грос, який із заплющеними очима сидів навпочіпки неподалік від бранців. Вестон підійшов до нього і голосно закричав зухвалим тоном (мову він знав дуже погано):

— Навіщо забрати наш бух-бах?! Ми бути сердиті! Ми не боятися!

Вестонові здавалося, що цей учинок має справити неабияке враження, та, на превеликий його жаль, цієї думки ніхто більше не поділяв. Старий грос не прибув із жалобною процесією, а знаходився в гаю ще від світанку, й усім, у тому числі і Ренсомові, це було добре відомо. Ясна річ, йому ніколи й на думку не прийшло б виявляти неповагу до Оярси; просто він трохи знесилився, як то часом буває зі всіма старшими гнау, вже давненько задрімав і тепер міцно спав. Коли Вестон закричав прямо йому в обличчя, у нього тільки ледь-ледь шарпнувся один вус, проте очей він так і не розплющив.

Оярса заговорив знову:

— Чому ти звертаєшся до нього? Це я запитую у тебе, чому ви вбили моїх гнау.

— Ти нас відпустити, тоді ми говорити, — розпинався Вестон над старим гросом, який мирно спав собі, ні про що не підозрюючи. — Ти думати, ми не мати сила, думати, ти робити все, що хотіти. Ти не могти. Нас послати великий сильний чоловік з небо. Ти не робити, що я казати, — він приходити, всіх убивати: бух! бах!

— Я не знаю, що означає «бах», — мовив голос. — Але чому ви вбили моїх гнау?

— Скажіть, що це сталося випадково, — пробурмотів Дивайн Вестонові по-англійськи.

— Я ж вам пояснював, — відповів той, — з тубільцями так не можна. Варто лишень виявити слабкість, і вони тут же вчепляться вам у горлянку.