Поліна Креп - Випадкова наречена, Поліна Креп

– Жаль, що я не знав цього раніше. Я думав, вся річ у мені, що я заважаю дядькові.

– Ні, Тео. Віктор любив тебе. Він просто хотів забутися, не думати про свою втрату, а ти…

– Я нагадував про неї?

– Саме так, – Прохоренко відставляє чашку і піднімається, міцно тисне руку. – Твій дядько припустився помилки. Він відштовхнув того, хто потребував його близькості, і чиєї близькості потребував він сам. Люди постійно так роблять.

Зам поправляє комірець і йде до дверей:

– Побачимося завтра. Буде важкий день.

Зачиняє двері, а я стою приголомшений думками про минуле.

Перед очима лунають усі обіцянки, які чув від дядька. Він запрошував мене на прогулянки та в кіно, обіцяв звозити до тиру та на рибалку. Але в останній момент все скасовував. Натомість дядько надсилав подарунки, наймав репетиторів, відправляв мене до пансіонатів. Він просто фізично не міг знаходитися поруч зі мною.

Як восьмирічний хлопчик, який втратив сім'ю, я все ще злий на нього. Але як людина із розбитим серцем я можу його зрозуміти.

Сьогодні вранці я теж не міг дивитись на рожеве янголя – доньку коханої дівчини від іншого чоловіка.

Там, у темному переході, Макс чекав сигналу, аби урятувати кохану. А я чекав на те, що Аліна відповість на мій поцілунок.

Ми багато часу проводили разом, вона розповідала мені про все. Я був певен, що подобаюсь їй. Але, схоже, інколи дівчата мають секрети, в яких не зізнаються навіть собі.

Для Аліни таким секретом був Макс. А я виявився зручною сходинкою до їхнього роману.

– Я вибачаю тебі, дядьку. І дякую за урок, – шепочу пересохлими губами.

Виходжу із кабінету. Хочу побачити своє кошеня, воно поранило лапку.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно