Костянтин Матвієнко - Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко

я правильно розумію, що мене визнано власником цих грошей? — про всяк випадок перепитав Нод.

— Безумовно...

— Банк може гарантувати мені збереження таємниці рахунків?

— Так. Звісно, так, — твердо відповів голова правління.

— Але ймовірно, що коли я раптом забажаю отримати усі ці гроші одразу, можуть виникнути складності?

— Бачте, наш Банк ще жодного разу за усю його історію...

— Не відмовляв у задоволенні запита клієнта, — завершив замість нього Нод.

— Саме так, — Іст Зайр витер лисину білосніжною хусткою.

— І я не маю наміру випробовувати його надійність, — заспокоїв голову правління Нод. — Наразі давайте оформимо на мене чековий рахунок, припустімо, у мільйон дукатів. Ще один, такий самий, на мого друга Рамира. У випадку, якщо мені знадобляться більші кошти, я намагатимуся попереджати заздалегідь.

— Чудово! — полегшено зітхнув Іст Зайр. — Ми оформимо на Вас та на Вашого друга анонімні чекові книжки загальною сумою по мільйону кожна. Чеки нашого Банку приймають по усій Деолі! Вам пояснять, як їх правильно заповнювати. Нам знадобляться зразки ваших підписів...

У кав'ярні на набережній Рамир розглядав свою чекову книжку — видовжену за горизонталлю, світло-фіолетову з перламутровим полиском та золотим рельєфним зображенням князівського гербу.

— Схожа на залікову, як у нашому інституті! Лишень товща, набагато! Виходить, я тепер мільйонер? — запитав у друга.

— Справжнісінький! Щоправда, анонімний! — Нод відкусив шматочок канапки з ікрою. — Як на мене, то на смак нічого особливого. Не знаю, чому цю ікру так вихваляють.

— А мені подобається! — Рамир проковтнув повну чайну ложку ікри, зачерпнувши її з кришталевої розетки, що стояла на підставці з льоду.

— Це також тобі, — Нод дістав перстень. — Він не такий примітний, як той, зі знаменитим рубіном, а тобі ж подобається носити такі речі.

— Ну, нічого собі! — борець начепив каблучку на середній палець лівої руки. — Як виграє! У житті нічого красивішого не бачив. Де узяв?

— Це зі спадку Азборанів...

— Забери назад, — Рамир зняв каблучку і поклав на стіл. — Хто тобі дозволив родинні коштовності дарувати? Не встиг отримати спадщину, а вже тринькаєш!

— Це не з родинних, — Нод силоміць вклав перстень у руку Рамира. — Заначку у Гирлонському банку Азборани створювали на випадок вигнання. Там, гадаю, зберігаються не історичні артефакти, пов'язані з якимись пам'ятними подіями чи видатними особами, а просто дуже коштовні речі, які можна легко і тихо продати. Бери, не комизись!

У напівтемряві банківського підвалу Нод не розгледів перстень як слід, а тут, на світлі, й сам замилувався. Основним кольором восьмикутного прозорого каменя, покладеного у затінок, був ледь зеленавий, а на сонці грані діаманта спалахували усіма барвами веселки. На смаглявій руці Рамира він виглядав трохи масивним, проте якимось навіть природним. Борець, помилувавшись подарунком, сумно запитав:

— Що тепер? Їдемо до Ланоду?

— Так, — Нод удав, що не помічає настрою друга. — Однак треба ще якісь посвідчення особи роздобути. Навряд чи клубні картки Банку дають право перетинати кордон.

— А коли просто тихцем перебратися? — запропонував Рамир. — Не думаю, що тут суворіший прикордонний контроль, ніж у Республіці.

— У будь-якому разі слід легалізуватися. Ми скоро привернемо до себе увагу, і нами зацікавиться поліція, а може, і розвідка...

— Будь певен, Ноде, вже зацікавилися. Не повірю, що у місцевої розвідки немає своїх агентів у Банку.

— Тим паче слід поквапитися, — зауважив молодий Азборан.

— Ноде, а може, з переїздом нам рудий барон допоможе? О! Чекай, а що ти йому вчора про королівське походження говорив? Він мало вино не перекинув.

— Я саме збирався розповісти тобі про одного свого нічного співрозмовника, коли на нас звалився Самус. Так от, щоразу, коли я засинаю, до мене уві сні з'являється такий собі Горанг III Пришелепуватий...

Нод переповів дещо зі своїх розмов з покійним королем Ланоду.

— А цієї ночі про що говорили? — Рамир поставився до віщих снів друга цілком буденно — чекова книжка на мільйон дукатів та платиновий перстень на пальці зайвий раз переконали його, що найфантастичніші речі стають реальністю, коли вони відбуваються з Нодом.

— Сьогодні Горанг повідав мені про релігійні вірування, що поширені у країнах Альянсу. Не знаю, як вам у політехнічному, а нам на політичних заняттях розповідали, що на Заході панують суцільні клерикальні забобони. Направду це не так. У Ланоді, Залізних Горах, Гирлоні та Межимор'ї переважає віра у Зорю Безмежжя. Це радше традиція, ніж релігія. Основу віровчення складає набір з п'яти постулатів. Перший — що спочатку не було нічого. Ані часу, ані простору. Відповідно, не було й матерії. Існувало лише Ніщо, а позаяк воно було нічим, то не існувало.

— Маячня якась!

— У наш час — так, а колись такі просторікування видавалися за глибокодумну філософію. Другий постулат: у Нічому раптом виникла Вічна Зоря. І щойно вона виникла, з'явилася Вічність...

— Але ж на те вона й вічність, щоб бути завжди, — Рамир проковтнув ще ложку ікри.

— Так отож! Виникнення Вічності скасувало перший постулат. Тобто Вічність знищила Ніщо, ніби його й не було ніколи. Третій постулат: Вічність — неосяжність часу, і вона спричинила безмежність простору, бо для того, щоб осягнути неосяжне, потрібен нескінченний час. Осягнення неосяжного неможливе, бо ніколи не закінчиться. Нескінченність простору і часу визначили Безмежжя. Четвертий: позаяк Зоря, що виникла у Нічому, спричинила появу Безмежжя, її стали називати Зорею Безмежжя. Вона є джерелом усього — матерії, яка існує у часі і сама є часом, а також духу, який походить від матерії і водночас створює й перетворює її. Отже, він, своєю чергою — джерело матерії. Дух здатен усвідомлювати плин часу, звідки виникає розум...

— Трохи плутано, але нічим не гірше за будь-яку іншу спробу відповісти на питання, звідки усе взялося. До речі, а звідки, усе ж, виникла Зоря, яка у другому постулаті була Зорею Вічності, а у четвертому вже — Зорею Безмежжя?

— Це останній, п'ятий постулат: ставити питання, звідки і як виникла Зоря...

— Заборонено! — здогадався Рамир.

— Саме так. Звісно, сучасні люди ставляться до цього наївного стародавнього вчення з певною поблажливістю, але водночас і з повагою.

— Прикольні у тебе сни, — засміявся Рамир. — Релігійно-філософські балачки з привидами!

— До речі, Горанг, хоч і привид, і сам критично ставиться до релігійних забобонів.