Олександр Романович Бєляєв - Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв

утрирував самого себе, блазнював, строїв дурня. Нате! Одержуйте, якщо вам тільки це треба! І разом з тим думав: «Невже режисер не припинить моєї клоунади?» Та він не припинив. Він був задоволений! А під час перерви до мене підійшов директор, що, як виявилося, стежив за моєю грою, ляснув по плечу і сказав:

— Бачу, що ви одумалися. Давно б так. Ви грали сьогодні, як ніколи. Фільм матиме колосальний успіх. Ми чудово заробимо!

Я готовий був кинутися на нього, задушити цю людину або ж завити, як собака.

Але що я можу зробити? Куди тікати? Залишити мистецтво? Покінчити з собою?.. Прийшовши додому, три години грав на скрипці, — це заспокоює мене, — і думав, шукаючи виходу, але нічого не придумав. Стіна…»

Тільки тоді, коли він став всесвітньо відомим артистом, кіноторгаші мусили згодитися з примхами — «чудацтвами» — Престо і неохоче допустили його грати трагічні ролі. А втім, вони заспокоїлися, коли побачили, що у Престо «трагедії виходять смішніші від комедій».

— Гофман, Гофман! Ви вважаєте, що світло падає під хорошим кутом? — спитав Антоніо в оператора.

Оператор Гофман, флегматичний товстун у клітчастому костюмі, уважно подивився в візир апарата. Світло так освітлювало обличчя Престо, що западина носа недосить чітко була позначена тінню.

— Справді, світло падає занадто прямовисно. Опустіть софіт і занесіть юпітер трохи ліворуч.

— Єсть! — відповів робітник, як відповідають на кораблі.

Різка тінь упала на «сідло» носа Антоніо, і від цього його обличчя стало ще смішнішим. У промені цього світла біля вікна мала відбутися сцена трагічного освідчення нещасливого закоханого, якого грав Престо, — бідного мейстерзингера, злотокудрій дочці короля. Роль королівни виконувала зірка американського екрана Гедда Люкс.

Антоніо Престо звичайно сам був режисером фільмів, у яких брав участь. І цього разу до приїзду Гедди Люкс він почав проходити з статистами деякі масові сцени. Одна молода, недосвідчена статистка пройшла по сцені не так, як треба було. Престо застогнав і попросив її пройти ще раз. Знову не так. Престо замахав руками, як вітряк, і закричав дуже тонким, дитячим голосом:

— Невже це так важко — ходити по підлозі? Я вам зараз покажу, як це робиться.

І, зіскочивши з свого помосту, Престо показав. Показав він дуже наочно і вірно. Всі зрозуміли, що потрібно. Але разом з тим це було так смішно, що статисти не стримались і голосно засміялися. Престо почав сердитись. А коли він сердився, то був смішний, як ніколи. Сміх статистів став гомеричним. Барони й рицарі хапалися за животи і мало не падали на підлогу, придворні дами сміялися до сліз і псували собі грим. У короля злетів парик. Престо дивився на це стихійне лихо, викликане його незвичайним талантом, потім раптом тупнув ногою, схопився за голову, побіг і сховався за куліси. Заспокоївшись, він, блідий, повернувся в «замок» і сказав:

— Я даватиму накази із-за екрана.

Репетиція тривала. Всі зауваження Престо були дуже розумні і свідчили про його талант і великий режисерський досвід.

— Міс Гедда Люкс приїхала! — сповістив помічник режисера.

Престо передав кермо влади помічникові і пішов одягатися та гримуватись.

Через двадцять хвилин він вийшов в ательє уже в костюмі мейстерзингера. Костюм і грим не могли приховати його потворності. О, який він смішний був! Статисти ледве стримували сміх і відводили очі вбік.

— А де ж Люкс? — нетерпляче запитав Тоніо.

Партнерка примусила чекати себе. Будь-якій іншій артистці це так не минулося б, але Люкс могла дозволити собі таку вільність.

Нарешті вона прибула, і її поява справила, як завжди, великий ефект. Краса цієї жінки була незвичайна. Природа немовби збирала протягом сотні років по крихітках усе, що може чарувати людей, зберігала його, відбирала у поколінь жінок, щоб, нарешті, злити воєдино весь цей блискучий арсенал краси і жіночого очарування.

У Антоніо Престо нервово заворушився туфлеподібний ніс, коли він подивився на Люкс. І всі, починаючи від перших артистів і кінчаючи останнім теслярем, втупилися в Гедду. Статистки дивились на неї майже з благоговійною любов’ю.

Ніс Престо починав рухатися все більше, ніби він винюхував повітря.

— Світло! — крикнув Престо тонким голоском, який від хвилювання став ще пронизливіший і тонший.

Цілий океан світла розлився по ательє. Здавалося, що Гедда Люкс принесла його з собою. її псевдонім так само личив їй, як «Престо» її партнерові.[13]

Перед зйомкою Престо вирішив прорепетирувати головний кадр — освідчення мейстерзингера дочці короля.

Люкс сіла у високе крісло біля вікна, поставила ногу в розшитій золотом туфельці на різьблений ослінчик і взяла в руки шитво. Біля її ніг уклався чудовий дог тигрової масті. А на певній відстані від Люкс став Престо і під акомпанемент лютні почав декламувати поему про любов бідного співака до благородної дами. Дочка короля не дивиться на нього. Вона все нижче схиляє голову і чомусь посміхається. Можливо, що в цю мить вона думає про прекрасного рицаря, який на останньому турнірі переміг усіх суперників на славу її краси і удостоївся її небесної посмішки. Але мейстерзингер розуміє цю посмішку по-своєму — недарма ж він поет.

Мейстерзингер підходить до неї, він співає дедалі з більшою пристрастю, потім падає перед нею на коліна і починає говорити про своє кохання.

Нечуване зухвальство! Неймовірна образа! Жахливий злочин! Королівна, не підводячи голови від шитва, хмуриться. Очі її кидають