Олександр Остапович Авдєєнко - Над Тисою

той час комівояжер фірми «Корона», був одним з перших «кореспондентів» цього комітету. Він, як і всі завербовані, надсилав американцям потрібну їм інформацію з усіх кінців Закарпаття і виконував окремі доручення полковника Паркера. На долю Дзюби випало високе довір'я «Американського комітету цивільної інформації»: організація постачання зброї і грошей петлюрівцям, які безчинствували на території Радянської України.

Служив Дзюба, в міру потреби, американцям і за режиму президента Массарика, і регента Хорті, і фюрера Гітлера. Після приєднання Закарпаття до Радянської України американська розвідка, побоюючись втратити досвідченого агента, тримала Дзюбу в особливому резерві і користувалась його послугами у виняткових випадках.

Глава тринадцята

Посадивши на заднє сидіння «Победы» двох автоматників, майор Зубавін вирушив у гори — на північ, у саме серце Карпат.

Зразу за мостом починались чорні, виорані, забороновані і вже ледь зеленіючі квадрати полів. На схилах горбів цвіли сади. А в горах де-не-де ще лежав вогкий, ніздрюватий сніг, але біля підніжжя гір, вздовж дороги, в канавах шуміли весняні струмки і крізь іржавий листяний панцир пробивались проліски.

Гірський квітень! Усі його радощі сприймала душа Зубавіна, незважаючи на те, що їхав він у Карпати не на прогулянку, а по шофера Скибана в ліспромгосп «Оленяче урочище».

— Північний полюс! — сказав водій, дістаючи з кишені куртки рукавиці, підбиті білим хутром.

Десятки автомобілів спускались із засніженої Верховини. Почувши гудок грузовика за наступним поворотом, шофер гальмував машину, звертаючи на узбіччя, а Зубавін в цей час пильно вдивлявся, сподіваючись побачити за склом кабіни обличчя Скибана.

Одержавши додаткові дані від прикордонників про «п'ятого» порушника, Зубавін повністю — тепер він був у цьому переконаний — відтворив картину подій на кордоні дільниці п'ятої застави в пам'ятну туманну березневу ніч. Він графічно, умовними знаками на великому аркуші креслярського паперу позначив шлях шефа Карела Грончака від берега Тиси до пивного бару. Дальший його маршрут визначався з труднощами, за уривчастими фактичними даними і різними здогадками.

В той день, коли був порушений кордон на дільниці п'ятої застави, Скибан, як зазначалось у путівці, порожняком повернувся зі Львова, куди доставляв чергову партію меблів. Зубавін кілометр за кілометром вивчав маршрут Скибана і точно встановив, де той був і що робив.

З'ясувалось, що порожня тритонна вантажна машина 23–13 стояла біля мінерального джерела Студенець; шофер мив кузов. Через дві години ця ж машина, уже навантажена буковими дошками (їх видав без накладної комірник другого лісозаводу), була помічена під час в'їзду в село Ключарі. Повернувся Скибан до себе в гараж пізно ввечері, без дощок.

Встановлено, що Скибан, перш ніж повернутися зі Львова у Явір, побував у прикордонному районі. Саме його, Скибана, тритонка простояла кілька годин недалеко від будинку колійного обхідника, ніби у зв'язку з ремонтом ската, а насправді чекаючи «гостей» з того берега.

Машину з номером 23–13 бачили тієї ночі в районі вокзалу. Без світла, без сигнальних вогнів вона промчала Залізничною вулицею і мало не збила телефоністку міського телеграфу, яка переходила дорогу.

Чи випадково потрапила машина 23–13 в район вокзалу, чи з певною метою? Чи поїхав другий пасажир Скибана в яке-небудь інше місто, чи залишився у Яворі? На всі ці запитання може дати вичерпну відповідь лише шофер Скибан.

І останнє кільце в ланцюгу фактів: автоінспектор, що спеціально оглядав машину Скибана, установив, що всі п'ять покришок непошкоджені. Тепер Зубавін зрозумів, а якою метою був зведений наклеп на майстра Чеканюка. Було вирішено арештувати Скибана. Але здійснити цього не вдалося, бо артіль відрядила шофера з машиною в дальній карпатський ліспромгосп. Чекали його день-два — Скибан не повертався. Тоді Зубавін сам поїхав у Карпати.

Водій повернув голову до Зубавіна:

— Ось і Оленяче урочище! За тією церковкою — контора ліспромгоспу.

— Заїдемо в гараж, — сказав Зубавін.

У гаражі машини 23–13 не було. Голова явірської артілі Дзюба, який перебував вище, в горах, у лісорубів, викликав сьогодні вранці Скибана до себе.

На Каменецьку дільницю вела вузька, засніжена, погано вторована і дуже покручена дорога. «Победа» Гнила над урвищем з найменшою швидкістю.

За крутим поворотом дорога різко падала вниз, повторюючи всі химерні закрути глибокої ущелини. На снігу добре було видно свіжі рубчасті сліди широких подвійних шин. Вони довго тягнулись точно по колії, паралельно ущелині. На льодяному відрізку дороги, перед мостом, слід раптом вирвався з колії і завернув різко праворуч, до провалля.

— Стоп!

Шофер обережно загальмував, зупинився на мосту. Зубавін розчинив дверці автомобіля і, не виходячи з нього, подивився вниз:

— Запізнились!

На дні чорної, незамерзлої маленької річки лежала вантажна машина, перевернута догори колесами. Навіть не бачивши її номера, Зубавін ладен був ручитися, що це той самий, скибанівський грузовик. Ще не знаючи причини катастрофи, Зубавін був переконаний, що вона не випадкова, що вона організована тим, для кого арешт Скибана міг бути смертельно небезпечним. Так, добре оберігали «п'ятого» порушника!

Спускаючись до оповитої прозорим серпанком річки, яка сердито шумувала на вкритому мохом камінні, Зубавін розмірковував над новим завданням, що постало перед ним. Не чекав він такого крутого повороту подій. Вдало все підстроєно. Можливо, комісія автоінспекції, яка через годину або дві буде розслідувати причину аварії, зробить висновок, що катастрофа сталася внаслідок необережного гальмування надміру п'яного водія. Можливо, розтин загиблого під час аварії Скибана покаже, що він керував машиною майже нічого не тямлячи.

Звичайно, зовні, можливо, все це буде саме так, але насправді…

Додавши копію акта, складеного комісією, до справи Скибана, Зубавін націлить усіх своїх працівників на те, щоб з'ясувати справжні причини аварії. Хто штовхнув Скибана в провалля? Лише необережність, горілка чи його передбачливий спільник? Розв'язати цю задачу — означає розплутати весь вузол, так хитро зав'язаний «п'ятим» порушником. У розпорядженні Зубавіна