Володимир Миколайович Владко - Дванадцять оповідань
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Франц Лівер уважно придивився здаля до щілини і підійшов до неї збоку, залишаючися ввесь час під захистом бетонної стінки і стального кулеметного щита. Потім він підняв з землі консервну бляшанку і повільно наблизив її до щілини над кулеметом. І раптом з бляшанки бризнула рідина, що була в ній. Шум жерсті, по якій ударила куля, пробивши бляшанку наскрізь, довів правильність думок старого кулеметника.
Пітер Бек, відразу зблідлий, дивився на нього.
— Ви врятували мені життя, Лівер, — нарешті вимовив він глухим голосом. — Якби не ви, я лежав би поруч з…
Його погляд спинився на нерухомому тілі Вільгельма Крайца. З консервної бляшанки, яку ще тримав у руці Франц Лівер, тонким струменем текла рідина. Франц Лівер поставив бляшанку на землю і повернувся до Пітера Бека:
— Ось що погано, пане командире. Ми не можемо керувати кулеметом лише за допомогою перископа. Треба дивитись у проріз щита. Подивитися ж туди — значить, ніколи більше у своєму житті ні на що не дивитися. А при таких умовах наше гніздо ні до чого. Воно морально виведене з ладу.
— Ви вважаєте, Лівер, що ми перебуваємо під вогнем снайпера?
Замість відповіді — Франц Лівер указав пальцем спочатку на труп Вільгельма Крайца, а потім на пробиту кулею консервну бляшанку.
— Снайпер… радянський снайпер тримає нас під обстрілом… — мурмотів Пітер Бек, шукаючи портсигар у тій кишені, де його ніколи не бувало.
— Так, радянський снайпер. І поки той снайпер вартуватиме, наше гніздо фактично не існує, — безжалісно додав Франц Лівер.
Так на 148 дільниці південно-східного фронту виникла крайня потреба розшукати невідомого радянського снайпера і звільнити з-під його обстрілу кулеметні гнізда номер 14 і 16. Бо не тільки в гнізді номер 14 було вбито спостерігача; такий самий випадок трапився й у гнізді номер 16, з тією тільки відміною, що в гнізді номер 16 не було старого Франца Лівера і ніхто не зробив його спроби з бляшанкою. Отже, в гнізді номер 16 спочатку вбито спостерігача Густава Дерінга, а після й командира Фрідріха Ертеля, що вирішив замінити вбитого спостерігача й роздивитися ворожу позицію крізь проріз у щиті кулемета.
Десь сидів радянський снайпер, що паралізував роботу двох кулеметних гнізд. Його треба було розшукати й ліквідувати, інакше порушувалася перевірена система захисту позицій від можливого радянського наступу.
Всі спостереження з допомогою перископів і перископічних біноклів не дали ніяких наслідків. Не давала результатів і старанна робота снайперів 148-ої дільниці. Можливо, причиною тому був заливний дощ, що ховав абсолютно все під своєю рухливою скляною сіткою; можливо, причина крилася в тому, що радянський снайпер був надто добре замаскований. Факт лишався фактом: гнізда номер 14 і 16 не працювали.
Залишалось тільки дивуватись, як міг радянський снайпер так добре влучати: адже дощ заважав йому так само, як і тим, що старанно розшукували його. Дощ був однаковий і для нього, і для снайперів 148-ої дільниці, які ретельно обстрілювали всі підозрілі місця. Не допомогла навіть авіарозвідка. Повороткий літак, зробивши кілька віражів і пікувань, — примушений був утекти з-під обстрілу ворожих зенітних гармат, не знайшовши нічого. Пілот радів, що йому пощастило врятуватися самому і врятувати літак.
Командування дільниці вирішило знищити снайпера (чи снайперів — адже ніхто не знав нічого про їх кількість!) артилерійським вогнем. Батареї почали ураганний вогонь, розподіляючи його з геометричною чіткістю і точністю по всіх квадратах карти, на якій було нанесено район між лініями позицій. Ураганний вогонь тривав цілу добу, як буває під час підготовки до генерального наступу. Все поле перед окопами було вкрите вогненними фонтанами розривів важких снарядів. Велетенські чорні гриби вибухів, стовпи землі, уламків, води й диму — росли цілу добу, вкриваючи в шаховому порядку всю територію на кілометр перед позиціями.
Старий Франц Лівер іронічно сказав:
— Здається, не тільки снайпер, а й миша не втече з-під цих скажених вибухів.
Ранком другого дня стрілянина вщухла. Але навіть скажена доба божевільного ураганного вогню безсила була розігнати важкі дощові хмари: небо плакало безперервними холодними сльозами, омиваючи навернуті в жахливому безпорядку земляні брили. Дощ заливав скло й дзеркала перископів, змазуючи зображення. Кулеметні гнізда не могли користуватися перископами: потрібне було безпосереднє спостереження.
Кулеметники були певні, що звільнилися від вогню радянських снайперів. Але після випадку з консервною бляшанкою — жодна людина в гнізді номер 14 не хотіла, не наважувалася підійти до щілини в кулеметному щиті. Старий Франц Лівер вирішив повторити свій досвід. Він узяв у руку олов’яну тарілку й повільно провів нею позаду світлої смужки щілини. І тієї самої хвилини тарілка здригнулася в його руці: якраз на її середині з’явилася дірочка.
Куля, пробивши тарілку, вдарилася в протилежну бетонну стінку, вибила шматок цементу й упала деформованою плямою нікелю й свинцю на землю.
Кулеметники перезирнулися: цей невловимий снайпер здавався їм уже чимсь таємничим, жахливим, незрозумілим, загадковим…
Франц Лівер обережно відійшов від кулемета, енергійно сплюнув і доповів командирові Пітеру Беку:
— Як хочете, пане командире, але це якась диявольська справа. Адже там, — він виразно махнув рукою в напрямі переверченого вибухами поля, — там ніде лишитися й гробакові!..
Пітер Бек не розумів нічого й сам. Він схопив телефонну трубку, але не встиг він її зняти з важеля, як задзвонив дзвоник: хтось викликав телефоном кулеметне гніздо номер 14.
— Алло! Номер чотирнадцять слухає, — відповів Пітер Бек, намагаючись зробити свій голос якнайспокійнішим.
— Говорить номер шістнадцять. Як у вас?
— Досить погано. Снайпер продовжує свою чортову роботу. А у вас?
— Ми випробували ваш засіб. Куля снайпера пробила кашкет, який ми поклали за щілиною кулемета. Я нічого не розумію. Як він залишився, той снайпер, після доби ураганного вогню?..
— Я вам, друже, не відгадувач і знаю не більше за вас, — роздратовано відповів Пітер Бек. — Зверніться до командування дільниці. Може, вони щось знають або гадають зробити. Я знаю лише одне, — що моє гніздо (так само, як і ваше, очевидно,) виведене з ладу і стоїть без користі. Можете сказати
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дванадцять оповідань», після закриття браузера.