Віллі Бредель - Брати-віталійці

— Якщо, якщо! — вигукнув магістр. — Усе діло за отим «якщо»!

Штертебекер відклав чару й, погладивши бороду, сказав дружньо і воднораз владно:

— Отож, пам’ятайте: жодного гамбурзького судна не чіпати. Я дотримуюся слова. Але не пропускайте бременських кораблів. А я рушаю до Везера й ловитиму їх просто вдома.

До Гамбурга підійшла валка підвід, яку охороняло понад сто вершників. Над Ельбою вона спинилась, кілька гінців помчало в місто, і звідти для супроводу валки під’їхали нові рейтари. Десь за північ вози проїхали Східну браму й потяглись вулицями до пристані. Запізнілих перехожих розганяла міська сторожа, що йшла в голові колони.

Біля самої гавані був цех мореходів. Неподалік від нього, в ніші міського муру, причаївся матрос. Із схованки він стежив за таємничими підводами, а потім назирці покрався за ними. Валка перейшла Ельбу і вступила на острів Грасброк. Матрос не відставав, хоча грався із смертю. Рятівних закутків і завулків тут не було: порт лежав на відкритій місцині, і його добре проглядали нічні сторожі.

Загадкові вози звернули в Дейкову корабельню, яку оточили широким колом вершники.

Таємний вивідач присів за перекинутим човном. Він придивлявся і так і сяк, проте не міг розгледіти, що зносили з підвід і заховували до гамазеї. Забувши про небезпеку, він вирішив підкрастися ближче. Щасливо прослизнувши мимо першого, другого вартового, він проник на задвірки.

Чоловіки, відсапуючись, волочили важчезні предмети. Тепер було зрозуміло: з підвід вивантажують нові, величезні гармати. В гамазеї заховують стволи, могутні підгарматники і безліч якихось ящиків. Вивідач згадав, що тут збудували наймогутніший у Гамбурзі вітрильник. Ага, то, мабуть, бойовий корабель! Тільки це таємниця. На морі, мовляв, хай мають його за беззбройне купецьке судно. Віроломство! Глитаї готують зраду. Треба хутчій попередити Штертебекера і справедливців.

Але морякові не пощастило. Він до того стривожився, що й забув про небезпеку. Його помітили і схопили. Тієї ж ночі невдаху допитували бургомістр та кілька радників, яким допомагали, закотивши рукави, кати. В'язень не зізнавався.

Ні, він не піратський шпик. А якщо крався за валкою, то тільки із цікавості… Штертебекера він не знає і в очі не бачив. Що вивантажували з підвід, йому теж байдуже… Моряка жорстоко катували. Багатії навчились мордувати у церковників. Бідолашного шпигали розпеченим залізом, йому виламували руки та ноги, але він кричав своє:

— Я нічого не знаю!

І чим лютішали болі, тим переконливіше він ревів:

— Я нічого не знаю!

Удосвіта вкрай знесиленого в’язня виволокли на тюремне подвір’я і стратили.

Свого отамана Штертебекера він не зрадив, але й не попередив про чорну змову.

Симон Утрехтський оглянув новий вітрильник і гармати. Гарний корабель! Високий, з міцними облавками і стрімким сильним носом — вояки з нього легко скакатимуть на ворожі судна.

Щогли на вітрильнику невисокі, але напрочуд міцні, а їхні висячі кошелі вміщують по кілька стрільців. Корабля Симон звелів пофарбувати на сірий і брунатний колір, а для носа й обшиття над самісінькою ватерлінією радив не пошкодувати білої фарби.

— Ат, зробите з вітрильника рябу корову! — заперечував Дейк.

— Він мусить наганяти жах! А тому хай має дикунський вигляд! — наполягав майбутній капітан.

Пани одноголосно назвали свій бойовий вітрильник «Рябою коровою».

Наступні дні Симона Утрехтського спливали за таємними розмовами в ратуші. Він уже надіслав до справедливців своїх шпиків. Вони розвідають їхні сили і напрямки плавби на найближчий час. Щойно до нього дійшла чутка про сварку між піратськими капітанами, він хутчій послав у Марієнгаве своїх підбурювачів, які брехливими чутками ще більше позпалюватимуть розбрат між Гедеке, Штертебекером та Вігбольдом. Крім того, до розбійників пробралися надійні люди, які сіятимуть паніку серед усіх побратимів. У пригоді стане й один гельголандський краболов, адже бій пірати одержать між Гельголандом і гирлом Ельби. А як не підвезе «Рябій корові», вона за іграшки сховається на Ельбі!

Утрехтський — не те, що Клаус. Розум у нього холодний. Майбутні бої він продумує до найменших дрібниць і завжди лишає у своїх планах місце для програшу. Присадкуватий, вайлуватий та дуже врівноважений, він до крапельки відповідає смакам купців. І в нього, і в них одне правило в житті: ніколи не ризикувати усім, але й не гребувати нічим, покладатись і на меч, і на хитрість.

«Рябу корову» вже мали спускати на воду, як кораблебудівник Дейк зайшов у ратушу і заправив за неї товсту ціну. Судно, плакався він, забрало у нього багато коштів. Він будував його з найкращого дерева. А насправді він хотів скористатись із сутужного становища міста і виканючити в нього якнайбільше грошей. Пани знали, що їхній побратим дурить їм голови. Дехто і, в першу чергу, старий Пріс, щиро казав йому про це. Дейк образився. Як-не-як він тягнув із себе всі жили, тільки б збудувати для земляків міцний корабель! А що за дяка йому!

«Старі радники» боялися, як би Дейкові слова не вийшли за стіни ратуші. Тоді всі довідаються, що нове судно зовсім не торгове, а бойовий вітрильник з потужними гарматами.

Рада виплатила Дейкові гроші. Але ж не свої. Вона злупила їх з городян, яких уже вкотре обклала податком.