Володимир Бабула - Друзі зі змієносця

На екрані посміхався інженер Северсон, людина з минулого, пробуджена до нового, прекрасного життя:

- Немає завдання, яке було б не до снаги мешканцям нашої планети. Немає відстаней, які б ми не подолали. Немає проблеми, яку б людство не розв’язало. Можливості людини безмежні.

Ми відлітаємо до сусідньої зірки - Сіріуса, вступаємо в бій із вісьмома світловими роками проте віримо, що переможемо. Ми взяли гору над сузір’ям Центавра - й нарешті сповнимо всі мрії наших велетів духу. Нам підкорилася бронза, залізо й пара. Електрика, атом, антипротон і антиречовина стали служити людині. Ніщо не завадить нам сповнити слова великого поета:

Ми прийдемо до верховин,

Не довго вже чекати,

Ми - леви духа, - в ґрати б’єм,

І ми розіб’єм ґрати![10]

1956

Науково-фантастична повість

Приміщення освітлене лише невеликою лампочкою на робочому столі та вогнем каміна. Біля вікна стоїть кремезний чоловік і дивиться в ніч.

Серпик опалового місяця сріблить м’ясисте листя квартянських покручених дерев. За запоною дикої рослинності, наче тло, підноситься обрис Гори Святого Вогню. Поміж дерев проблискує гладінь озера.

Нарешті чоловік досхочу намилувався неймовірно гарним краєвидом і сідає до столу.

Несподівано у вікно хтось стукає. За мить по склу знову ковтає суха жилава рука.

«Можливо, один із Йонесових пацієнтів», - думає чоловік і розчиняє вікно. В кущах, що оточують будинок, стоїть старий із довгою бородою. В місячному світлі він видається радше примарою зі світу духів, аніж людиною з плоті й крові. Глибоко запалі очі гарячково блищать, неймовірно худе тіло тремтить. Подібні бурлаки вже не раз бували в цьому будинку. Називаються вони йогами, живуть у печерах, мов біблійні святі, але голод усе ж зрідка виганяє їх до людей. Тоді вони приходять до такого самотнього житла з мискою й просять трохи їжі. А відтак, мов моторошні тіні минувшини Індії, знову повертаються до своїх самітних сховків.

Ви шукаєте майстра Йонеса? - питає чоловік у вікні.

Ні, тебе, - відповідає лунким голосом старий.

То заходьте, я вийду до вас, - каже чоловік, і при погляді на цю з’ яву йому стає якось незручно.

Впустивши старого в дім, він мовчки готує йому частування.

Старий сидить у кріслі біля каміна й спостерігає за господарем примруженими очима. Нараз голова його падає на худі груди, і з них виривається ридання. Старий плаче довго й гірко, мов дитина, і сльози його котяться на невміло скроєну блузу з якогось невідомого матеріалу.

Чом не покинете це непотрібне самітництво? - питає співчутливо чоловік, присуваючи до нього столик із наїдками. - Адже ви вбиваєте себе, а під вашими ногами квітує щаслива Індія.

Старий трохи заспокоюється.

Помиляєшся, хлопче, я прийшов не з пустельного усамітнення, як Заратустра; я чоловік з іншого світу. Мені відомо більше, ніж земна людина здатна осягнути, й таємницю життя я вивчив аж до дна, як оце ти вивчив аж до дна оцю чашу, - він указав на нейтронну квітку з селища невидимих квартян. - Бачиш, я знаю все; з твого обличчя читаю, що ти здивований.

Господар направду збентежений. Він бачив достатньо напівбожевільних святих і факірів, але цей, здається, й справді всезнаючий. Старий продовжує:

Бачиш, хлопче, й ти постарів. Ти вже не той скельний орел, що з висоти падав на гірські пасма, а лише горобець, котрий тут спокійно цвірінькає в клітці.

Ви мене знаєте? - питає нарешті чоловік прямо.

Я знаю все і всіх, - відповідає старий. - Саме до тебе я прийшов тому, що вже багато років тебе розшукую. Садок тут маєш гарний, я ним трохи прогулявся. Ти приніс його сюди аж із зоряних далей, еге ж? Такі дерева й квіти ніколи не росли на Землі. Ну, дай мені води й дозволь трохи перепочити; я дуже втомлений своїм довгим шляхом. Адже направду прибув здалека, з іншого світу...

Щойно договоривши це, він засинає. Чоловік обережно вкладає його на канапу.

***

Вранці господар прокинувся в кріслі біля каміна. Він марно згадував, коли, власне, заснув; був майже певен, що його таємничий гість марудився аж до світанку.

Старий невдовзі також розплющив очі, немов відчувши спрямований на нього погляд.

- Дарма так дивишся на мене, - посміхнувся лукаво, - я людина не з цього світу, нічого не вдієш. По очах бачу, що маєш мене за божевільного. Але скоро доведу тобі, що володію надприродними здібностями.

Ви заснули й навіть не доторкнулися до їжі, - сказав господар терпляче, не зважаючи на його слова. - Спочатку поїжте, дідусю, а тоді я вас вислухаю.

Для тебе я Рама Крішна. Не обманюйся моєю білою бородою; я молодший від тебе. Бракує мені лише еліксиру життя, що його маєте ви, люди. В моєму світі старіння проходить швидше, ніж на Землі. Але сили в мене досить, і скоро я знову омолоджуся, побачиш; у Всесвіті діються неймовірні