Міхаель Енде - Джим Ґудзик і машиніст Лукас

– Тоді бувай! – прошепотів Лукас і став прокрадатися за локомотивом.

Між тим принцеса закінчила відповідати. Вона не зробила жодної помилки. І саме це по-справжньому розлютило драконицю. Вона налетіла на Лі сі, штовхнула її та загорлала:

– Ти щщщо, гадаєшшш, щщщо можешшш сердити мене відсссутніссстю помилок? Ти зззарозззуміла та хххвалькувата плюгавка! Щщщо? Яа-а-ак? Відповідай, коли тебе зззапитують!

Принцеса мовчала. Та й що було на це відповідати?

– Ссскільки буде три додати чччотири? – нетерпляче запитала дракониця.

– Сім, – відповіла Лі Сі.

Очі дракониці злобно виблиснули.

– А якщщщо Я ссскажжжу, щщщо буде вісссім?

– Усе одно буде сім, – відповіла Лі Сі.

– Якщщщо Я кажжжу, щщщо буде вісссім, то буде вісссім, – прошипіла дракониця. – Зрозуміло?

– Ні, сім, – прошепотіла Лі Сі.

– Щщщо? – фиркнула дракониця. – Сссперечччаєшшшшссся? Я сссама зззнаю, щщщо буде сссім. Але ти маєшшш ссслухатиссся! А зззамісссть цього ти зззадираєшшш носсса! Зззверхнісссть має бути покарана! Ану кажжжи, щщщо буде вісссім!

Лі Сі мовчки похитала голівкою.

Тільки-но зібралася дракониця покарати маленьку принцесу, як раптом сердитий хлоп'ячий голос сердито вигукнув:

– Заждіть, пані Мальцан!

Дракониця здивовано озирнулася та помітила, що у дверях стоїть маленький чорношкірий хлопчик і безстрашно дивиться в її бік.

– Не можна так чинити з Лі Сі! – твердо сказав Джим.

– А це щщще щщщо ззза наглий чччорний брудньоххха? – спантеличено рохнула дракониця. – Зззвідки ти взззявссся, і взззагалі хххто ти такий?

– Мене звуть Джим Кнопка, – спокійно відповів Джим. – Я приїхав з Усландії, щоб визволити принцесу Лі Сі. Й інших дітей також.

У масі дітлахів почулися шепіт та шушукання, і всі здивовано подивилися на Джима. Особливо маленька принцеса була вражена тим, як мужньо поводиться маленький чорношкірий хлопчик із величезним чудовиськом.

Дракониця поспіхом роздала направо та наліво два-три стусани та ляпасів і обурено виснула:

– Мовчччати! Щщщо ви сссобі дозззволяєте, бандо невихованих бешшшкетників!

Потім вона знову повернулася до Джима та, склавши губи дудочкою, запитала з удаваною дружністю:

– Тебе приссслали до мене "Тринадцять лютиххх", моя дитиночччко?

– Ні,– відповів Джим, – мене ніхто не присилав.

У гострих очках дракониці з'явився невпевнений блиск.

– Щщщо це озззначччає? – зашипіла вона. – Ти щщщо жжж, сссам по сссобі ззз'явивссся? Можжже бути, я тобі подобаюссся, га?

– Ні,– знову сказав Джим. – Не подобаєтеся. Але я хочу дізнатися таємниці мого народження, і ви, мабуть, можете мені допомогти.

– Але чччому сссаме я? – нетерпляче запитала дракониця.

– Тому що посилка, у якій я приїхав до Усландії, була від якихось тринадцяти для пані Малтсан чи щось на зразок того.

– А-а-а! – здивовано вигукнула дракониця, і злобна посмішка повільно розповзлася її пикою, всіяною бородавками. – То ццце ти, моє зззолотццце! Давно я на тебе чччекаю!

У Джима спиною поповзли мурашки, проте він тут-таки взяв себе до рук та ввічливо спитав:

– Чи не могли б ви сказати, хто мої справжні батьки?

– Довго шшшукати не доведетьссся, моє сссонечку, – захихотіла дракониця. – Аджжже ти – мій!

– Я теж спочатку так гадав, – рішуче відповів Джим. – Тільки тепер я знаю, що ви мені – ніхто!

– Але жжж я купила тебе в "Тринадцяти лютиххх", – промурчала дракониця із підступним блиском в очах.

– Яка різниця? – відповів Джим. – Я краще знову поїду до Усландії.

– Пррравда? – сердито запитала дракониця. – Невжжже ти так зззі мною вчинишшш? Та щщщо ти кажешшш, мій хлопчччику!

– Так, – відповів Джим. – І принцесу я візьму із собою. І всіх дітей теж.

– А якщщщо я тобі їххх не віддам? – м'яко, але нетерпляче поцікавилася дракониця.

– Доведеться віддати, пані Мальцан, – сказав Джим, обмінявшись швидким поглядом із маленькою принцесою.

Дракониця зайшлася єхидним реготом.

– Хі-хі-хі! Бачччили дурня? Хо-хо-хо! Він і дійсссно за сссвоєю волею до мене ззз'явивссся! Осссь і потрапив до пасссточки! Xа-xа-xа!

– Нема чого так гучно реготати! – сердито вигукнув Джим. – Віддасте дітей добровільно чи ні?

Від реготу дракониця аж за боки вхопилася.

– Ні! – фиркнула вона. – Ні, маленький брудньохххо! Цього я вжжже точччно не зззроблю!

Раптом дракониця увірвала свій регіт. Вона погрозливо виблиснула очима на Джима і проричала: