Аліна Миколаївна Болото - Твоя Марія... і Кіб

допомагали стволи «хлопавок». Я ж відразу згадав покинуту на кріслі зброю, тужливе «десять дір», і сповнився розсудливості.

— Добрий день, Ватіше! — люб’язно привітав мене Стонога, поки його підручні звільняли мої руки від мішка зі здобиччю. — Ви на диво допитлива молода людина, — він пхнув чоботом голову робота, що викотилася з мішка. — Тільки, на жаль, ваша допитливість нікому не на користь.

Я ж кляв не стільки свою допитливість, скільки безтурботність: лише абсолютно тупі пілоти здатні випустити з рук особисту зброю на такій веселенькій планеті, як Капарида.

Шеф «спокійних» підійшов до відчиненого вікна й відколупнув шматочок абааля, розтер його в пальцях.

— Чудовий абааль. Сідайте, Ватіше, годі стояти струнко, й не робіть такого лютого обличчя — я не слабий на нерви.

Він посунув ящик з абаалем і присів на підвіконня:

— Ватіше, ви в нас гостюєте надто довго.

— Не з власної волі, — нагадав я. — У вас дуже нестабільна погода.

— Нестабільна для тих, хто без запрошення вештається по чужих планетах. Про заборону на польоти вас попереджали.

—  І на гелітерах теж?

Ледок скорчив невдоволену гримасу:

— Вже й це винюхали? Для своїх і погода своя.

«Відмінна відповідь справжнього прихильника природного способу життя».

Я негайно повторив цю фразу вголос, і Ледок знову поморщився:

— Не ловіть мене на слові. До речі, коли ви останній раз говорили з «Таланом»?

— Перед посадкою.

— Ого-го! Друзям листи слати не забуваєте, а от керівництво не поспішаєте заспокоїти. Отака вона, нинішня молодь… Нело, де тут поштовик?

Один з мишоподібних підійшов до простінку між вікнами, вийняв з ніші і простягнув Ледоку маленький передавач. «Спокійний» оглянув поштовика з видимим невдоволенням:

— Нело, чому тут прямий передавач? Чи не тільки Норин виходив на супутник, обминаючи космодромний підсилювач? Хто з вас торгує передавачами?

— Звідки мені знати, — пробурчав похмурий Нело, — це справа податкової служби.

Ледок тяжко зітхнув і перейшов до справи:

— Ватіше, ваша легковажність до добра не доведе: а раптом штурман з «Яраля» забув заспокоїти чергового диспетчера і нещасного мучить безсоння? Треба швиденько виправляти становище. Говоритимете головне: живий, здоровий, зустрівся з Норином, шукаю «ДЗ». Фактично, щиру правду.

Я заявив, що мандруюючи болотами, промочив ноги й за студився, а звертатися до начальства таким хрипким, схожим на каркання голосом просто неввічливо.

Однак проти моїх переконливих доказів у Ледока знайшлися не менш вагомі аргументи — стволи «хлопавок». Спочатку двоє мишоподібних зайняли зручну позицію, і тільки потім пан Стонога зволив піднести до моїх губів передавач. «Де-есять дірок». Я прокашлявся:

— Транспортний пілот Даруа Ватіш викликає чергового диспетчера маяка ПРК-56 сектора Б. Даруа Ватіш просить зв’язку з «Таланом». Контейнер на Капариду доставлено. Посадка пройшла нормально. Перебуваю під арештом…

Приклад «хлопавки» розніс спинку крісла дуже вдало, Нело зробив блискучий кульбіт у бік своїх колег, тільки Ледок встромив мені під носа свою гармату зовсім недоречно.

Лупцювали мене «спокійні» недовго, але дієво, тож невдовзі я був би готовий до зустрічі з улями, та цьому завадив Ледок.

— Ватіше, — пробурмотів він майже ніжно, — який же ти все-таки ідіот! Я був про тебе кращої думки. Жоден поштовик, хай і найпрямішого зв’язку, не відішле послання в ефір відразу по отриманні — а раптом ти передумаєш і схочеш вставити якесь слівце, краще за щойно ним записані?

«Де-есять дірок».

— Ти вже схаменувся?

— Цілковито, — запевнив я чоботи двох «спокійних», які приводили мене до стану підвищеної поміркованості.

— Сідай.

Знову підтягнутий до крісла, я сумлінно доповів диспетчерові про те, наскільки чудово просуваються мої справи. Ледок схвально кивав протягом усієї вистави, що очевидно, мусило додавати мені натхнення.

— Ватіше, ти починаєш мені подобатися, — повідомив шеф «спокійних» на останок, — у тебе вроджений талант артиста. Ще двійко уроків — і тебе сміливо можна буде випускати на ві-екрани.

На язиці в мене крутилася вельми красномовна фраза, якою можна було б поставити ефектну крапку, але переривати свою капарську епопею багатьма крапками не хотілося.

— Я терпіти не можу навчання й охоче поступлюся вам ві-кар’єрою разом із двома уроками.

Ледок коротко захихотів.

29

Дах мені люб’язно надало управління служби спокою, вірніше не дах, а підлогу. Капарам взагалі не можна відмовити в наявності художнього смаку — підземелля їхні оздоблено в найкращих традиціях прадавніх сказань. Шкода тільки, що ця любов до архаїки вчасно не привернула уваги Патруля.

30 Стенограма

— Тремтиш?

— Чому ви так вирішили, Ледоку, я чудово почуваюся. Скажіть, нагорі й досі йдуть дощі?

— Що тобі відомо про Василя Норина?

— Нічого, крім того, що він замовив собі «ДЗ» через транспортний флот сектора Б.

— Навіщо ти рвався на базу?

— Я повинен був продублювати «дез» і передати повідомлення Норина секторальній раді.

— Ти патрульний?