Богдан-Ігор Васильович Антонович - На другому березі (збірник)

Мохнатий, мохнавий, патлатий, курлапий та клишавий та чеверногий вилукуваті підігнув під себе ноги й більмом споглядає на сонячну лату. Брудний, космогрудий, від бруду руді підняв груди. Беззуба щока, спорохнявіле ясно. О, сонце, всім світить так ясно, всі рівні є люди. Велика подорож
Вибираюся в далеку подорож, і рож не дасть мені ніхто, й не бажаю ні від кого я нічого, й вже ніщо мене не лякає, хоч у очі зазирає заздрісно ліхтарень сто, що в вокзалі білім сторожко глядять крізь жовтих шиб пенсне. Над станційним гамором, мов абажур, наложений склепіння лук. Навкруги байдужі очі й обоятні[48] постаті незнані, й кожна з них свій клунок має, й кожна з них несе життя свойого в'юк. Зі собою тугу заберу свою та радість в чемодані. Та не знаю, де поїду разом з сірою юрбою тих людей, де нас потяг завезе гойдаючи, немов малих дітей в колисці. Срібні рейки-шпаги, вбиті в обрій; поїзд-кінь в ярмі залізних шлей. Синя далеч хилиться над нами й сонце нам подасть на неба мисці. А кондуктор, наче ніч, суворий прийде із повагою в купе й каже нам оправдати до існування право та наш лет. На банальних лицях пасажирів чудування навкруги тупе, я подам тоді йому своє без ляку серце як білет. Кожний день до ланцюга мандрівки раз у раз нам додає по ланці, та дарма, дарма стараюся пізнати, де кінець йому і коли, коли наш поїзд стане, до останньої доїде станції, та спокійно скриню неба з перемучених плечей здійму. Прощання школи
На вулиці підніс угору вітер на привітання дня пилюки бовдур, немовби капелюх із голови. В очах танок шалений чорних літер. Гляджу на гір далеких темну говду та на пісок подвір'я половий. Зі школи ідучи поворітьма, несу листок на пошту до рідні. Дорога завтра вибігне пряма і вітер в шприхах[49] загуде пісні. Думок у голові кружляє сто. Небавом сяду одинцем в гаю, а нині разом вкидаю з листом в поштову скриньку молодість мою. Зелена елегія
Стільки минуло вже днів, полотном забуття їх накрито. Нині вже інший є світ, може зісталось клейно. Іноді вийму старий, запорошений, з віршами зшиток, замкнений в шафі від літ. Так, це було вже давно. Наша гімназ'я стояла на схилі малого узгір'я, жовта дорога вела просто до річки униз. В осені день кучерявий дощем тут приїхав із гір'я; всюди лежала імла, в вухах тріщало, мов хмиз. В сивій задумі присіли кицьком почорнілі доми та