Сергій Холоденко - Щоб ніхто не здогадався

— Я вимагаю поваги до своїх людей. Тим більше, що наш досвід ще всім придасться. І в службах порятунку, і в різних позаштатних ситуаціях. І ще раз хочу вам нагадати, що армія поки існує.

— Ну, добре, добре, — ще раз глянувши на годинник, сказав Злот. — Може, я й погарячкував. Але й ви зрозумійте мене, зрозумійте всіх, хто живе на Землексі! — гаряче вимовив Анор. — Загальний мир, розумієте?! Немає ні розрухи, ні голоду, а головне — люди давно вже вірять у краще! І саме завдяки цим обставинам сталося те, що сталося.

І Злот на мить благоговійно замовк.

— Нове відкриття, — потім продовжив він. — Новий вид енергії. Новий шлях розвитку суспільства! Я уявляю, — додав він, — як би хотілося декому з вашого відомства скористатися цією енергією, але… — Злот розвів руками. — Парадокс!

— Дитячий парадокс, — докинув Умтолк.

— Так. Так його багато хто охрестив. І як же все просто! Енергією може скористатися лише добра людина. Той, у кого підступний задум, — ніколи! Суперзахист! Ви бачили випробування — усе безсиле проти цього захисту: файзери, лазери, куля, ніж. Просто в солдата зникає бажання знищувати, він перестає бути вбивцею. Та що там солдат! — роботи, й ті виходили з ладу!..

І Злот знову на мить зупинився, вочевидь, про щось міркуючи.

— А щодо почестей, не хвилюйтеся, — повернувся він із своїх роздумів. — Завтра трансляція із Залу. Будуть нагороди й премії, як я обіцяв. Ще крок, найбільший крок до загального миру.

— Я наполягаю, — твердо вимовив маршал, — щоб ви вибачилися перед генералами.

— Добре, завтра я це зроблю.

— Завтра — це зрозуміло. Через дві години сорок п’ять хвилин ми збираємося в моєму кабінеті для наради. І я наполягаю, щоб і ви там були. Це не забере у вас багато часу.

І Умтолк, і Злот кілька секунд пильно вдивлялися в очі один одному.

— Домовилися, — першим заговорив Злот. — Домовилися!

— У такому випадку, я не прощаюся, — маршал потис руку Злоту і вийшов з кабінету.

«Т-а-ак, — проговорив про себе Умтолк, коли повернувся у свій кабінет і заглибився в роздуми, сидячи в улюбленому кріслі. — Ось і настав цей час. Ось і почалося. Нова енергія. Е-нер-гія». І він ще раз згадав картину останніх випробувань.

Ніхто не зміг знищити Віруючого! Ні солдат, ні робот. Зброя втратила смисл. Невже не буде більше конфліктів?

«Сотні років ламали голови над цим питанням, а все виявилося так просто! — на хвилину маршал перервав свої міркування, щоб закурити сигару. Випустивши кілька кілець, він знову почав міркувати: — Що не кажи — це суперзброя. Свого часу нам би таке, але — парадокс. Щоб нею скористатися, треба стати добрим, не бажати нікому зла. А ставши таким, ти вже не захочеш воювати, ти — проти насильства. Ти зможеш захиститися від кого й від чого завгодно, але напасти — ніколи! Парадокс. Дитячий парадокс. І військові у такій ролі, як вони існують, більше не потрібні Землексу. І це так».

— І це так… — повільно проговорив маршал.

«Але Злот неправий, своєю палкою мовою настроївши проти себе генералів. Адже й серед них є ті, хто не розуміє, що головне завдання військових — попередити війну, а не почати її. Правда, тоді, можливо, ти не будеш у центрі уваги, але головне — попередити. І через них можуть виникнути проблеми».

Тому маршал і призначив зустріч у своєму кабінеті. Це був його улюблений кабінет. Обстановка в ньому настроювала на миролюбні бесіди. До зустрічі залишалося трохи більше години, й Умтолк, заспокоєний димом сигари, прикрив очі й заглибився в спогади…

«Не починати війну, а запобігати їй. Чим менше втрати, тим краще,» — це було споконвічним девізом маршала Умтолка й принесло йому чималу славу. І в тому, що на Землексі перестали воювати, була і його, Умтолка, заслуга.

Думки несли його все далі й далі. Він згадав, як колись, командуючи ще тільки невеликим корпусом, він опинився в «кліщах» у Далекому Каньйоні, один на один із Прозорим Монстром. Вони всі тоді були на краю загибелі. Туман, який несподівано з’явився, збив їх з толку, і корпус рушив кудись не туди. Умтолк, звичайно ж, сильно ризикував, розосередивши корпус саме в тому каньйоні. Добре, що, про всяк випадок, він наказав ескадрильї й кільком «мейферам» зависнути над Далеким.

Два дні загін переслідував, як потім з’ясувалося, звичайний туман, обережно просуваючись дном величезної ущелини. А на третій Прозорий Монстр, цілий і неушкоджений, несподівано налетів на корпус зверху.

Слава Небу, «мейфери» встигли попередити, й Умтолк, не гаючи часу, зміг швидко розосередити загони. Але частина ескадрильї й кілька сотень солдатів і роботів Прозорий таки встиг розчинити в собі. Правда, йому це так не минулося: вакуумні витяжки зробили свою справу, і Монстр опинився в пастці. «Мейфери», які залишилися, обробляли його зверху з фотонних гармат, а «наземники» розстрілювали його снарядами-капсулами, заповненими реактивами. Він, звичайно, спробував вирватися з оточення, але вчасно підоспілий загін розстріляв його із «сухих» гармат. Перемога була остаточною. Майже десять років жителів Землекса тримав у страсі Прозорий Монстр, але корпус під командуванням Умтолка знищив це чудовисько.

Умтолка тоді підвищили у званні. Млавла й ще кількох ринтерів нагородили. Славна була перемога! Вони тоді всі були героями.

Прозорий Монстр… Це породження атомно-техногенного століття, так би мовити, «подарунок» наших предків. Як він з’явився й звідки? Учені вважають, що вся справа в різних відходах безлічі виробництв, які були в ті часи. Відходи плюс різного роду забруднення — от і вийшов такий собі монстрик! Акуратний