Тарас Завітайло - В тіні янгола смерті

Служниця Зулейка, видать, добре знала Кендюха, бо швидко все влаштувала, і от «купці» вже спочивали на м’яких подушках селяміка Ібрагіма, а козаків відвели в темницю і замкнули. Ключ залишився у Кендюха.

— Ну що, надивився на Синоп? — розсміявся Андрій, звернувшись до Никодима.

— Досхочу, — байдуже відповів водяник.

— Ну і як? — не йнялося козаку.

Але Никодим лише фиркнув.

Козаки скинули кайдани і стали потирати затерплі руки.

— А чи не зарано? — запитав водяник. — Раптом хтось увійде?

Андрій розсміявся.

— Кому ми потрібні, Никодиме! Тут про нашого брата згадують тільки, коли на роботу женуть! Та й вечоріє вже.

Бузина був за старшого.

— Ну що, хлопці, браму роздивилися?

Козаки ствердно кивнули.

— Праворуч і ліворуч — вежі з вартовими, на праву піде Русак, на ліву — Шпонька. Никодим і Андрій відкриють Браму, я з трьома візьму вартову будку, інші стануть коло брами.

— Швидше б! — сказали козаки. Вони знали: щойно стемніє, козацькі чайки ринуть на Синоп. З десяток залишиться в гавані й буде вести обстріл з моря по замку, інші ж причалять до берега й штурмуватимуть місто.

Коли стемніло, у дверях темниці скрипнув ключ. На порозі, зі смолоскипом у руці стояв Кендюх.

— Скоріше хлопці на двір до зброї!

Козаки спішно залишили підземелля і кинулися до дверей будинку Ібрагіма, де помаки видали їм зброю, яку принесли в скринях самі ж козаки.

Андрій зірвав з себе сорочку і почепив на пояс дві шаблі — одну з правого боку, іншу з лівого. Від пістолів він відмовився. Никодим теж відмовився від вогнепальної зброї, узяв лише топір та про всяк випадок кілька метальних ножів.

Озброїлися козаки швидко й тихо. Так само тихо вийшли з темниці на двір, і вже дійшли були до хвіртки, що вела до брами, як раптом двері в будинку скрипнули і на порозі показався Ібрагім. Невідомо, що підняло його серед ночі, але зараз він стояв на порозі і ошелешено дивився на козаків.

— Що це?.. — глухо прошипів він, рука його інстинктивно потягнулася до ятагана, що висів збоку, але в цей момент до нього підскочив Кендюх і одним змахом шаблі відтяв непутящому паші голову. Перша кров у Синопі була пролита.

— Один є, — прошептав Кендюх і злорадно всміхнувся.

Козаки відразу поспішили до брами. Шпонька і Гусак розчинилися в темряві першими, Бузина з трьома козаками зникли слідом. Андрій і Никодим сховалися під якимсь навісом неподалік від воріт. Незабаром на лівій вежі почулася метушня і хтось глухо зойкнув, а на правій щось ледь чутно грюкнуло. Водяник і козак кинулися до вежі і взялися за засув. І раптом нічну тишу сколихнув гучний постріл, що долинув з вартової будки. Через якусь мить з неї вискочили Бузина з козаками, причому один з них тримався за плече.

— Холера! — крикнув Бузина, розуміючи, що далі зберігати тишу безглуздо. — Таки встиг пальнути, сучий син!

Козаки кинулися до вже відчиненої Никодимом і Андрієм брами. На сусідніх вежах і в замку спалахнули вогні. Козаки, вишикувавшись коло брами, принишкли: на вулиці, що вела до воріт, показався загін турків, чоловік п’ятдесят, зі смолоскипами. Побачивши, що брама відкрита, яничари несамовито заголосили.

— Зараз почнеться! — вигукнув Бузина. — Хлопці! Тримати браму до останнього!

Турки вистрілили, і троє козаків упали. У цей момент із правої та лівої веж по турках вдарили гаківниці. Це Шпонька і Русак розвернули турецькі гармати на своїх колишніх хазяїв. Але хвиля яничар таки докотилася до козаків і почався бій за браму, і тут козаки були у невигідному для них становищі: вулиця, що вела до брами, була досить широкою, і нечисленний загін Бузини не міг перекрити її всю. Одразу стало зрозуміло, що коли козаки на чайках вчасно не підоспіють, операція може скінчитися так і не почавшись! Але туркам не відома була чисельність козаків, тож вони нападали обережно, очікуючи підкріплення з замку. І підкріплення не змусило довго чекати на себе: незабаром по вулиці вже бігла ціла юрба яничар.

Шпонька і Гусак дали ще по одному залпу і кинулися вниз на підмогу мізерному загонові Бузини. Зав’язалася люта різня. Козаки билися мовчки, під монотонне завивання яничар. Чисельно турки в декілька разів перевищували козаків, і за кілька хвилин усе вже могло скінчитися, але в цей момент у гавані вдарили гармати. Яничари на мить застигли.

— Слава! — заревів Бузина і кинувся на турків.

Андрій працював двома шаблями. Він буквально врубувався в ряди яничарів, калічачи і нещадно разячи на смерть своїх ворогів. Поруч ішов Никодим із властивою йому злорадною посмішкою, він вертів своїм страшним топором, вселяючи панічний страх у яничар.

— Шайтани! — кричали вони, вказуючи на Никодима й Андрія.

А стрілянина в гавані не стихала. Синоп запалав. Вогонь зловісними язиками злітав над дахами величного міста.

З будинків почали вискакувати люди. Заспані, розхристані, вони не могли зрозуміти, звідки прийшло це несподіване лихо. Хтось