Тарас Завітайло - Діти Праліса

В цю мить на галявину між військом Праліса і березоворудчанами вибіг якийсь чоловік. Це було доволі несподівано, і всі завмерли.

— Дідюн! — вигукнув Липень. — Яким вітром!?

Але чаклун не звернув на діда уваги.

— Що ти зробив зі мною, демоне!? — крикнув він Пралісу і скинув свій балахон.

Всі з жахом і відразою подивилися на Дідюна.

Тіло його було вкрите жахливими струпами, з боків стирчали ребра, з яких звисала відмерла шкіра.

— Що? — знову вигукнув чаклун.

Праліс подивився на нього і презирливо скривився.

— Геть з-перед очей моїх! Маєш, що хотів!

Дідюн відірвав від себе клапоть шкіри і жбурнув в обличчя демонові.

— То це твоя подяка? — визвірився він на демона. — Ти обіцяв мені безсмертя! А що я тепер?!

— Геть з очей! — гаркнув Праліс.

Ніхто не розумів, про що йдеться, і всі здивовано дивилися на чаклуна.

— Ну ні! — прогарчав він. — Зуб за зуб! Берізка змовчала, а я не змовчу! Погань! — вигукнув він. — Зараз почуєте правду…

— Замовкни! — перебив його Праліс.

— Ні! Слухайте…

Праліс вказав на чаклуна пальцем, і на нього моментально накинулася Марюка. Дідюн обернувся і підняв руки, захищаючись від потвори, але та одним махом відтяла чаклунові голову і та покотилася по землі.

На мить зависла незрозуміла тиша.

— От так Праліс! — розреготався раптом козак. — То таки моя правда! Ось чому загинули Одін і Сет — погань пізнала істину!

— Стули пельку, козаче! — огризнувся демон.

Андрій вихопив шаблю.

— Мене так просто не візьмеш! Може, годі брехати? І в першу чергу — самому собі!

— Про що це ти, Сивий? — здивовано запитав Никодим.

— Ну, що Пралісе? — неначе не почувши водяника, знов звернувся до демона козак. — Правду?

Праліс мовчав.

Андрій вийшов наперед.

— Ось вам правда! По-перше: хто такий Праліс?

— Наш батько! — крикнув йому Повітрун.

Але Андрій лише похитав головою.

— Помиляєтеся. Він — демон. І достобіса вигадливий! Ви кажете, що він вас створив? — звернувся козак до погані, що стояла за Пралісом. — Дзуськи! Створити може тільки творець, Бог! А що ж може зробити демон? Спотворити!

Погань здивовано дивилася на козака.

— Усі знають, що Берізка — матір Пташки. Чому це нікого не здивувало? Вона ж народила від людини! А вовкулаки! Я бачив вовкулаків народжених відьмами! Не дивно? А мені дивно! А де перші, від яких ви пішли? Чому вони були смертними? То що ж так розгнівило ельфів, що вони порішили Одіна? Правда! Ти з братами спотворив людей! Шановна погань, — вигукнув Андрій, — ви — не що інше, як спотворені люди!

Це було як грім серед ясного неба! Очі погані і білої нечисті звернулися до Праліса.

— Чого мовчиш, демоне? — знову їдко розсміявшись, звернувся до Праліса Андрій.

Демон з ненавистю подивився на козака.

— А от і правда! Я зробив з них нову расу. Расу надлюдей. Є у вас невідомі механізми, якими керувати ви не вмієте, і невідомо чи навчитеся! Я змінював вас століттями, задіявши ті механізми. Я переміг старість, смерть, хвороби!

— А вурдалаки, вовкулаки, болотяні відьми? Чим вони завинили? — гнівно перебив його Андрій.

Але Праліс лише скривився.

— То були лише помилки. Але хіба вони не варті цього!? — демон обвів рукою погань. — Спочатку я робив це тільки з тваринами!

— Анциболоти і ті мерзенні потвори на трясовинах… — задумливо проговорив Мефодій. — Чому ти, Андрію, не поділився з нами цим жахливим здогадом?

— Бо то був лише здогад, — відповів козак.

Погань і біла нечисть була приголомшена. Усі з жахом і огидою дивилися на Праліса. І це він не дозволяв їм спілкуватися з людьми! А вони — люди!

— Ах ти скурвий сину! — заревів Никодим, який неначе прокинувся зі сну. — Чого ж ти мовчав і не казав нам правду!? «Дітки мої!?» Ось я зараз дам тобі «діток»!

Водяник вихопив сокиру й кинувся на Праліса, але Андрій зупинив його.

— Стривай, брате, не так! Слухайте мене, Пралісова погань! — крикнув козак. — Ви — люди! Споганені, спотворені, але люди! То чи варто нам битися одне з одним?! Та ще й через цього брехливого покидька?

Погань мовчала.

Першим