Всеволод Зіновійович Нестайко - Незвичайні пригоди Робінзона Кукурузо

вчорашньому поведінці вона уклала, що це приносить мені велике задоволення. Я скривився. Не дуже‑то легко бути хорошим.

Провозився я до полудня. Потім поліз на велику китайську на спостережний пункт — подивитися, що там робиться у браконьєрів.

У дворі у Книшів було тихо. Шлеперка, напевно, на базарі, а Книш… Книш лежав під грушею і спав. Ймовірно, всю ніч лагодив мережі і тепер відсипався.

Він лежав на спині, прикривши обличчя від сонця рукою. І коли я поглянув на його волохату руку з розчепіреними пальцями, мені навіть здалося, що на цих пальцях кігті. Як це ми будемо затримувати його — такого довгого, волохатого і страшного, — у мене не вкладалося в голові. Сліз я і пішов на вулицю, прогулятися. По дорозі я зазирнув у двір до Реням. Дід Варава сидів на призьбі і точив косу.

«Ех, нічого ви, діду, не знаєте, де зараз ваш дорогий онучок, — подумав я. — Якби знали, не сиділи б так спокійно. А вночі сьогодні взагалі невідомо, що його чекає! Ця військова операція. Може, і стріляти доведеться! х, нічого ви, діду, не знаєте, де зараз ваш дорогий онучок, — подумав я. — Якби знали, не сиділи б так спокійно. А вночі сьогодні взагалі невідомо, що його чекає! Ця військова операція. Може, і стріляти доведеться! »

Але дід Варава навіть голови не підняв. Крадькома, щоб він мене не помітив (а то, чого доброго, ще питати щось почне), я прослизнув повз відкритої хвіртки і пішов далі. На душі у мене було неспокійно. Все‑таки затримувати браконьєра — це не жарти. Це не якась там хлоп'яча вигадка, а справжнє серйозна справа. Може, краще було б все‑таки розповісти дорослим і вже з ними… Але це значить — розкрити таємницю острова, зрадити Кукурузо.

Це — зрада, зрада. А на зраду я не піду. Ні за що! Ні! Все, що завгодно, будь–яка небезпека, але не зрада.

— Чого це ти ніс знову повісив? Знову щось накоїв і мати ременя дала? — Почув я раптом. Підняв голову. У криниці з відрами і коромислом стояла Гребенючка і дивилася на мене з посмішкою. — І чого це ти один? А де ж твій переекзаменовщік? Посварилися, чи що?

Напевно, треба було їй сказати щось різке і презирливе: «Не твоє свиняче діло», — але мені не хотілося так говорити, і я просто сказав:

— Він у Пісках, у тітки.

— А ти, бідненький, ходиш і плачеш.

І знову я втримався від обов'язкового в таких випадках: «Сама ти плачеш. Витри у себе під носомзнову я втримався від обов'язкового в таких випадках: «Сама ти плачеш. Витри у себе під носом », — а чесно зізнався:, — а чесно зізнався:

— Не плачу, але скучаю.

Мої незвично смиренні відповіді, мабуть, здивували і зворушили Гребенючка. Вона подивилася на мене зі співчуттям і сказала:

— Так чого ж ти до школи не приходиш, на майданчик? Ми там завжди у волейбол граємо.

— Да–а… — невизначено протягнув я.

І раптом мені дуже захотілося розповісти їй і про острів, і про браконьєра Книша, і про юних слідопитів, і навіть про сон, який наснився мені сьогодні. Я ледве стримався. Якби це була тільки моя таємниця, я б, напевно, розповів. Але Кукурузо!… Він би ніколи не пробачив мені цього. Як важко часом бути вірним другом!

І ще я подумав: «А чи вміє Гребенючка танцювати козачок?» І чомусь вирішив, що, напевно, вміє…

Поки ми говорили, вона опустила відро в колодязь і тепер почала витягати, крутячи обома руками ручку ворота. Я спершу дивився, потім махнув рукою: «А! Кукурузо не бачитьки ми говорили, вона опустила відро в колодязь і тепер почала витягати, крутячи обома руками ручку ворота. Я спершу дивився, потім махнув рукою: «А! Кукурузо не бачить », — і сказав:, — і сказав:

— Давай допоможу!

Вона нічого не відповіла, я взявся за ручку, і ми стали крутити вдвох. Ми крутили так енергійно, що відро ударялося об стінки зрубу і чувся безперервний плескіт. Коли ми витягли, води було всього піввідра. Ми подивилися один на одного і засміялися.

— Давай ще.

Мені було дуже весело ось так, удвох, крутити воріт. Ми штовхали один одного, а один раз навіть стукнулись лобами. І весь час сміялися. Стало шкода, коли відра були вже повними.

Вона начепила їх на коромисло, взяла на плече й пішла, похитуючись. Десь в глибині у мене ворухнулася думка: треба б допомогти їй, донести хоч до воріт… Але на це у мене вже не вистачило пороху. Я тільки мовчки дивився їй услід. І думав, що на безлюдному острові я б не жив ні за що на світі. Навіть якщо б мені подарували велосипед «Орлятко»…

«Ой! — Згадав я раптом. — Кукурузо ж просив скрипалів привезти. А сільмаг скоро закриєтьсяй! — Згадав я раптом. — Кукурузо ж просив скрипалів привезти. А сільмаг скоро закриється »..

І тут, як палицею по голові, стукнула мене думка: «Батюшки! Так у мене ж грошей ні копійки! А скрипалі — дев'ять копійок сто грамів. Що робити? Поки мати або батько прийдуть, сільмаг буде вже закритийтут, як палицею по голові, стукнула мене думка: «Батюшки! Так у мене ж грошей ні копійки! А скрипалі — дев'ять копійок сто грамів. Що робити? Поки мати або батько прийдуть, сільмаг буде вже закритий »..

Гребенючка входила вже в свою хвіртку.

— Гр… Ганя! — Крикнув я, чи не вперше в житті називаючи її по імені.

Вона хитнулася і пролила воду від несподіванки.

— Ганя, — підбіг я до неї, — постривай!… Знаєш що, позич мені дев'ять копійок. Мати з ферми прийде, я одразу віддам.

— Навіщо? — Лукаво глянула вона на мене. — На цигарки?

— Та які там цигарки! Дуже потрібно… Я на рибалку на ніч їду. Крючков купити, а то сільмаг закриється. Чес–слово віддам. Позич.

— Тільки в мене дев'яти нема, у мене цілих п'ятдесят. Монеткою. Мати на книжку дала. Хороша книжка продається: «Подорож на"Кон–ТікіТільки в мене дев'яти нема, у мене цілих п'ятдесят. Монеткою. Мати на книжку дала. Хороша книжка продається: «Подорож на"Кон–Тікі "». Про те, як на плоту океан перепливали…». Про те, як на плоту океан перепливали…

— Я здачу принесу. Я швидко.

— Почекай, я винесу.

Коротше кажучи, скрипалів я купив, Гребенючка здачу відніс, а коли мати прийшла, і