Люсі Мод Монтгомері - Джейн з Ліхтарного Пагорба

яйце у порожньому дроздовому гнізді, яке вони знайшли з Дранкою…, темне море довкола білої землі. «Вночі прояснення і мороз». Морозні зірки виблискують у ще морознішій вечірній синяві над тихими полями під тонкою білою сніжною габою. Чи не забуде тато впустити Пітерів додому?

Джейн відмітила листопад.

30

Різдво ніколи не було для Джейн чимось надзвичайним. Вони завжди робили те саме і так само. На Веселій, 60 не було ні ялинки, ні панчохи з подарунками, ні ранкового святкування, — так вирішила бабуся. Казала, що воліє спокійний ранок, і завжди йшла на святкову відправу до Сент-Барнаба, притому, з якихсь дивних власних причин, ходила туди сама. Потім вони йшли на гостину до дядька Вільяма чи дядька Девіда, а потім ще влаштовували на Веселій, 60 велику сімейну вечерю, після якої публічно вручалися подарунки. Джейн завжди діставала багато хороших речей, яких не надто хотіла, і одну-дві, які хотіла. На Різдво мама здавалася трішки веселішою, ніж у інші дні…, надто веселою, як це відчувала Джейн з її новоздобутою мудрістю, так, наче вона боялася щось згадати, якби на мить перестала веселитися.

Але цього року різдвяні свята здобули для Джейн особливий сенс, якого не мали раніше. У Сент-Агата відбулася вистава, в якій Джейн була однією з зірок. Крім того, декламувала вірш говіркою і зробила це пречудово…, бо ж декламувала для аудиторії з одної людини за тисячу миль звідси, зовсім не переймаючись презирливим обличчя бабусі та її затиснутими губами. Останнім номером програми була жива картина, в якій чотири дівчинки представляли духів чотирьох пір року навколішках довкола духу Різдва. Джейн була духом осені з кленовим листям у каштановому волоссі.

— Ваша внучка стає дуже гарною дівчиною, — сказала бабусі певна леді. — Звичайно, вона не схожа на свою красуню матір, але в її обличчі є щось дуже прикметне.

— Гарний той, хто гарно чинить[67], — відповіла бабуся тоном, у якому виразно відчувалося, що, згідно з цією максимою, Джейн не має найменшого шансу на гарну зовнішність. Але Джейн того не чула, а, якби й чула, то не брала б до серця. Вона знала, що тато думає про її кістки.

Джейн не могла відправити подарунки на Острів…, не мала за що їх купити. Ніколи не діставала кишенькових грошей. Натомість написала всім своїм друзям спеціального листа. А вони прислали їй свої маленькі подарунки, які подобалися їй куди більше, ніж розкішні речі, одержані в Торонто.

Матуся Мін прислала їй пакетик чебрецю.

— Ніхто з нас не любить чебрецю, — сказала бабуся, маючи на увазі саму себе. — Віддаємо перевагу шавлії.

— Місіс Джиммі Джон завжди додає чебрець до фаршу, а матуся Мін і місіс Великий Доналд теж, — відповіла Джейн.

— О, безсумнівно, ми відстали від часу, — сказала бабуся, а коли Джейн відкрила пакет із жувальною гумкою, посланий їй Малим Джоном, промовила: — Ну, ну, отже, сучасні ЛЕДІ жують гумку. Інші часи, інші звичаї.

Вона взяла листівку, яку Джейн надіслав Дін-дон. На ній був зображений блакитно-золотий ангел, а внизу Дін-дон підписав: «Він схожий на тебе».

— Я часто чула, — сказала бабуся, — що любов сліпа.

Бабуся, як завжди, вміла кого завгодно змусити почуватися безглуздо.

Але навіть бабуся не погордувала в’язкою виловлених з моря цурпалків дерева від старого Тімоті Салта. Дозволила Джейн спалити їх у каміні напередодні Різдва, а мама милувалися синім, зеленим та пурпуровим полум’ям. Джейн сиділа перед каміном і мріяла. Ніч була холодною, — морозною і зоряною. Чи на Острові теж холодно і чи не замерзне її герань? Чи на вікнах у Ліхтарному Пагорбі з’явиться щільна біла паморозь? Яким буде татове Різдво? Вона знала, що він вибирається на обід до тітки Айрін. Тітка Айрін прислала їй у подарунок гарний плетений светр та супровідну записку, в якій повідомила про це. «З кількома давніми друзями», — написала тітка Айрін.

Чи серед тих давніх друзів буде також Ліліан Морроу? Джейн сподівалася, що ні. У її серці будився дивний, дещо неокреслений безіменний страх, коли вона думала про Ліліан Морроу та її пестливе ’Дрю.

На Різдво Ліхтарний Пагорб спустіє. Джейн це обурювало. Тато забере з собою Талана, а бідні Пітери зостануться самі.

Під час Різдва трапилося щось таке, що дуже зворушило Джейн і про що ніхто не знав. Вони пішли на гостину до дядька Девіда, а в його бібліотеці був примірник «Вечірнього Вісника». Джейн накинулася на нього. Чи була там якась татова стаття? Була. На першій шпальті, — «наслідки конференції стосовно провінцій Мерітайму». Джейн не була спроможна збагнути її глибину, але прочитала кожне слово з гордістю та захопленням.

Потім з’явився кіт.

31

Вони саме обідали на Веселій, 60. Всі зібралися у великій вітальні, яка навіть із палаючим у каміні вогнем видавалася холодною та похмурою. Френк приніс корзину.

— Ось він, місіс Кеннеді, — сказав.

Бабуся взяла у Френка корзину і відкрила її. Там виявився чудовий білий персидський кіт, що зверхньо і недовірливо мружив на всіх свої блідо-зелені очі. Мері та Френк розмовляли про кота на кухні.

— І чого старій леді зайшло таке в голову? — дивувався Френк. — Я думав, що вона котів не терпить, бо тоді не дозволила міс Вікторії лишити котеня, хоч дитина просила й молила. А тепер, диви, сама їй дає…, і той кіт коштує сімдесят п’ять доларів. Сімдесят п’ять доларів за кота!

— Для неї гроші ніколи нічого не значили, — сказала Мері. — Я тобі поясню, що їй зайшло. Я б у неї двадцять років не куховарила, якби не навчилася її думки читати. Міс Вікторія має кота на тім своїм Острові. А бабка хоче того кота скреслити. Не хоче, щоб було так, що Ендрю Стюарт позволяє міс Вікторії тримати котів, а тут їй кота мати не можна. Стара леді задумалася, як відохотити міс Вікторію від Острова і додумалася до цього кота. Вона собі надумала, — правдивий перс за сімдесят п’ять доларів, виглядає, як Король Усіх Котів, то й виб’є дитині з голови тих нещасних звичайних котят. Подивися, що вона того Різдва надарувала міс Вікторії, тільки що наголос не сказала: «Від свого батька ти такого не дістанеш!» О, я її знаю. Але цього разу трафила коса на камінь, як я не помиляюся. Вона ніколи більше не зможе нагнути міс Вікторію і вже починає це розуміти.

— Це різдвяний подарунок для тебе, Вікторіє, — сказала бабуся. — Він мав бути тут вчора ввечері, але дещо затримався…, дехто занедужав.

Всі дивилися