Урсула К. Ле Гуїн - Сказання Земномор'я

до красивих дрібничок. «Є куди більш важливі речі, синку, і тобі незабаром належить ними зайнятися, — говорив він. — А нагороди, які ти ще отримаєш від життя, теж повинні бути незрівнянно вищими».

Діамант вважав, що батько говорить про свою роботу — про лісорубів, пильщиків, про тартак, про каштанові гаї, про збирачів каштанів, про візників і вози — про всі ті складні «дорослі» проблеми, які, як йому здавалося, поки що не мали до нього ніякого відношення, так що він просто не міг брати участь в подібних розмовах. Але Голден не втрачав надії. «Можливо, — думав він, — Діамант ще занадто малий і все зрозуміє, коли виросте».

Але по правді Голден думав не тільки про справи. Він давно вже помітив у своєму синові дещо таке, від чого був впевнений, що тому судилося займатися чимось більшим, ніж торгівлею лісом і каштанами, і часом він в священному жаху закривав очі, уявляючи собі подальшу долю Діаманта.

Спершу він думав, що це просто якась випадкова іскра магічної сили — в Земномор'ї таке часто буває у дітей в ранньому віці, а потім зникає. Сам Голден, наприклад, в дитинстві теж умів змусити світитися власну тінь або робив так, що від нього на всі боки сипалися іскри. Частково за це він і отримав своє прізвисько Іскристий. У сім'ї його завжди хвалили за ці фокуси і змушували демонструвати їх гостям; а потім, коли йому виповнилося років сім чи вісім, він цю здатність втратив, причому назавжди.

Коли Голден побачив, як його синок спускається по сходах, не торкаючись сходинок, то не повірив власним очам; але через кілька днів він знову зауважив, що Діамант буквально пливе по сходах на верхній поверх, ледь торкаючись пальцем дубових перил.

— А вниз ти так спуститися можеш? — зацікавлено запитав Голден, і хлопчик радісно відповів:

— Ой, ну звичайно! Це ще легше. — І поплив по сходах вниз, ніби невагома хмарка, гнана південним вітерцем.

— Як ти цього навчився? — запитав батько.

— Та я просто… виявив раптом, що вмію це робити, — запинаючись, пояснив Діамант, явно не впевнений в тому, що батькові це сподобається.

Голден хвалити хлопчика не став, не бажаючи будити в ньому зарозумілість або марнославство через те, що в підсумку може виявитися просто дитячою особливістю розвитку, яка з часом пройде — на зразок його дзвінкого голосу. Ох вже цей голос! Занадто багато через нього було шуму, та й дружина весь час торочила йому про надзвичайні музичні здібності синочка.

Але якось раз, приблизно через рік після цієї розмови, Голден зауважив з вікна, що Діамант бавиться в саду за будинком разом зі своєю подружкою Розою. Діти сиділи навшпиньки, близько приставивши один до одного голови, і з чогось сміялися. Якась моторошна напруга, що панувала навколо них, змусила Голдена уповільнити крок, зупинитися біля вікна і поспостерігати довше. Щось живе стрибало в траві між дітьми — вгору-вниз, вгору-вниз… жаба? не жаба? великий коник? Голден спустився в сад і підійшов до дітей ближче, ступаючи так тихо і обережно, як тільки міг, (хоча він був дуже великим чоловіком), щоб малюки, поглинені своїм заняттям, нічого не почули. Те, що стрибало вгору-вниз на траві біля їх босих ніг, виявилося простим камінцем. Коли Діамант піднімав руку, камінчик підстрибував угору. А коли злегка водив рукою туди-сюди, камінчик теж починав описувати в повітрі кола і зигзаги, а варто було хлопчикові хоча б палець опустити вниз, як камінчик падав на землю.

— А тепер ти, — сказав Дімант Розі, дівчинка спробувала зробити те ж саме, але у неї камінчик тільки трохи ворухнувся.

— Ой, — прошепотіла раптом Роза, — тут твій тато!

— Як це у вас добре виходить, — сказав Голден.

— Це все Ді придумав! — сказала Роза захоплено.

Голден терпіти цю дівчинку не міг. Надто вже вона була відкритою і одночасно гострою на язик, завжди готовою захищатися, але, як не дивно, дуже сором'язливою. Вона була на рік молодша за Діаманта, але, найголовніше, вона була дочкою цієї відьми Тангль! Голден волів би, щоб його син гуляв зі своїми однолітками-хлопчаками, і краще з таких же шанованих сімей Глейдена, як його родина, але Т'юл чомусь вперто віталася з цією відьмою, називала її «мудрою жінкою», хоча відьма є відьма, а дочка її — і зовсім недобра компанія для маленького Діаманта. Однак самолюбству Голдена навіть частково лестило те, що його син навчає магічних трюків відьмине поріддя.

— А що ще ти вмієш, Діамант? — запитав він.

— Грати на флейті, - і хлопчик тут же дістав з кишені маленьку флейту, яку мати подарувала йому на дванадцятиріччя. Він підніс флейту до губ, його пальці затанцювали на дірочках. Він грав чарівну мелодію західного узбережжя «Куди прямуватиме любов моя».

— Дуже мило, — сказав Голден. — Але взагалі-то на флейті будь-хто може навчитися грати.

Діамант швидко глянув на Розу; та відвернулася і опустила очі.

— Але я ДУЖЕ швидко навчився! — заперечив Діамант.

Голден щось байдуже пробурчав собі під ніс.

— Взагалі-то моя флейта і сама може грати, — сказав Діамант і відвів флейту від губ, продовжуючи перебирати пальцями отвори. І флейта дійсно зіграла джигу. Правда, в кількох місцях вона взяла фальшиву ноту, а закінчила досить верескливим акордом.

— У мене поки що не дуже добре виходить, — сказав Діамант трохи зніяковіло.

— Та ні, чому ж, дуже непогано, — похвалив його батько. — Ну добре, продовжуй робити свої вправи. — І пішов нібито у своїх справах, абсолютно не впевнений в тому, що сказав синові правильні слова. Йому дуже не хотілося заохочувати ці музичні заняття, а також вкрай не подобалося те, що хлопчисько занадто багато часу проводить у товаристві цієї дівчинки і займається всякими дурницями, адже ні музика, ні відьмина дочка не зможуть допомогти йому досягти в житті належних висот. Але цей магічний дар, цей незаперечний талант чарівника — підстрибуючий камінчик, сама собою граюча флейта… Ну що ж, було б неправильно покладати на цей дар занадто великі надії, проте, мабуть, розхолоджувати хлопчика не варто.

У розумінні Голдена, владу завжди забезпечували гроші, але в житті була важлива не тільки влада. Були ще два фактори, і один з них мав приблизно таку ж вагу, а інший був набагато вагомішим. По-перше, було вкрай важливо, в якій сім'ї ти народився. Коли правитель Західних земель прибув у свій маєток поблизу Глейдена, Голден був надзвичайно радий присягнути йому на вірність, як сюзерену. Цей лорд був народжений, щоб правити своєю країною