Артур Сіренко - Петрогліфи, Артур Сіренко

Анатомія совка

                        «Я постав серед світу, 
                          і Я з’явився вам во плоті.
                          Я знайшов всіх вас п’яними,
                          Я нікого не знайшов з вас жадаючими,
                          і душа моя засумувала за дітей людських.»
                                                                          (Євангеліє від Фоми. 38. 33.)

Здавалось би совок як типаж і як суспільний «феномен» відійшов в минуле. Хоча окремі «заповідники» совка вперто животіють в часопросторі колишніх неозорих совітів, але совок як різновид антропоїда поволі, але впевнено зникав. Несподівано в суспільстві (і не тільки в нашому) з’явилась дивна тенденція до його реанімації. Безнадійно хворого вирішили знову поставити на ноги і дати йому «путівку в життя». Більше того, декому закортіло народ як такий зробити совком. Виникає відчуття, що нас всіх за вуха тягнуть в совковість. Зусилля марні – совок приречений, його епоха відійшла. Але думається – чи не варто б проаналізувати цей феномен – феномен совка, щоб хоча б зрозуміти куди і ким намагаються знову стати окремі громадяни. Чи не слід дослідити анатомію цього типажу не такої вже й далекої епохи.

Під совком я тут розумію певний типаж людини. Не тип суспільства (яке інколи теж називають совком), а саме тип людини породженого цим суспільством з усіма його атрибутами – поведінкою, світоглядом, етикою, естетичними уявленнями.

Совок – це було явище потворне. Я маю на увазі чисто естетичну сторону цього феномену. Для совка як такого мистецтво як таке було чимось далеким і незрозумілим. Для совка естетична сторона буття була взагалі чимось не просто другорядним, а взагалі непотрібним атрибутом. Хрущовка для совка була зразком архітектури, картина «Ходоки у Леніна» зразком образотворчого мистецтва – скатертина, ну, просто, намальована як справжня! Для совка мистецтво і саме поняття прекрасного зводилось лише до відображення дійсності – якщо намальовано «як справжнє» - значить художник хороший, якщо «якесь не таке як справжнє», то це витвір поганого художника. Щодо змісту твору мистецтва з совком краще не говорити – сама розмова про зміст для нього є підозрілою. Совок ладен відкинути і заперечити мистецтво як таке взагалі – для нього важливими є тільки матеріальні блага. З самим існуванням мистецтва совок скоріше просто мириться, якщо твір не викликає в нього відчуття чогось незрозумілого. А незрозуміле йому все, що сказано не прямим текстом, а натяком чи образом. А все незрозуміле для нього він сприймає вороже – «і для чого це потрібне?!» Улюбленим мистецтвом для совка є кіно. При цьому фільми він чітко ділить на «хороші» і «погані». «Хороші» - це ті які закінчуються «хеппі ендом» - всі герої наприкінці щасливі. Якщо ж фільм трагедійний – наприклад, «Гамлет» - фільм в принципі поганий.

Совок агресивний до всього чого він не розуміє – все незрозуміле на його думку треба заборонити раз і назавжди. І дозволити тільки всім зрозуміле. Щоб питань не виникало ніяких. Питання як такі совку неприємні. Він не любить питання – особливо коли вони виникають в нього в голові. Він любить тільки відповіді – прості і однозначні.

Совок жорстокий – все що йому незрозуміле він вимагає не просто заборонити – знищити, носіїв незрозумілого розстріляти. Це єдина кара яку совок визнає – помилилась продавщиця на п’ять копійок – розстріляти її! Підписав директор дурницю – розстріляти його! Забрів сусідський бичок на чужий город – розстріляти сусіда! При цьому совок просто впевнений, що жорстокі покарання не можуть стосуватися його – тільки когось – сусіда, директора, продавщиці. Себе він уявляє святим і в принципі непідсудним. Совок має явні схильності до садизму – смертну кару він хоче бачити публічною, ще й особисто брати в ній участь. Крим садизму совок має схильність ще й до мазохізму: совок поважає тільки жорстоку владу. І чим влада жорстокіша, тим більше совок її поважає. При цьому совок любить повторювати: «Порядок потрібен. Розпустився народ. З нами жорстокіше треба…» Зауважте не «з ними», а «з нами» - совок жадає щоб саме з ним теж поводились жорстоко і брутально.

Совок не любить працювати. Роботу як таку він сприймає як покарання чи як ганьбу. Принцип за яким він живе: «Де б не працювати, аби не працювати!» Уникання роботи він сприймає як доблесть, досягнення. Своїм завданням він бачить імітацію роботи, створення видимості роботи. При цьому він, звичайно, вважає, що всі мають працювати – обов’язково фізично. Будь-яку інтелектуальну працю він вважає неробством. І вимагає покарання всіх хто не працює фізично. Тільки на його думку працювати має хтось – тільки не він. Взагалі, хтось за нього повинен думати, працювати, організовувати, облаштовувати. Він має тільки споживати. Бо він, мовляв, «цього заслужив». Чим саме заслужив – незрозуміло.

Совок злодійкуватий. Красти для нього – норма життя. При цьому він, звичайно, не каже, що він вкрав – він «взяв». Навколо всенародна власність, а значить і його і він має право «взяти», «дістати». Своїми крадіжками він пишається. При цьому обурюється, що «країну розкрадають». Звичайно, не він, а абстрактний «хтось» - «ворог народу». Інколи совок визнає, що краде, але тут же знаходить виправдання своїм ганебним вчинкам: «Не вкрадеш, не проживеш». Найкраща влада, з точки зору совка, це така, що «сама краде і іншим не заважає».

Совок впевнений, що навколо існують вороги у величезній кількості які тільки і мріють, щоб зруйнувати його суспільство, де йому як він вважає зручно. Ці вороги всюдисущі – «ворогом народу», «шкідником» може виявитись будь-хто – сусід чи бабуся, що замітає вулицю.

Совок завжди живе в передчутті чогось поганого – буде гірше – це він впевнений. Зникне якийсь товар з магазину чи подорожчає. При цьому він одночасно свято вірить, що керівництво країни про нього турбується і без партії та уряду він просто пропаде. Совок свято вірить, що раніше було краще, що в старі часи «було все» - не залежно від того який час і які роки за вікном. У сімдесяті совок нив, що зараз все дорого і погано, а от раніше – в п’ятдесяті роки… Для совка існувало якесь щасливе минуле. В щасливе майбутнє він вірить, але формально. Взагалі, всі комуністичні догми совок повторював як ритуальну формулу. Він не вірив жодному гаслу. Але це для нього було способом виявити лояльність. А лояльність для совка обов’язків атрибут поведінки. Він швидко буде змінювати думку і світогляд аби лише бути лояльним до влади. Сьогодні він буде засуджувати «ворогів народу», завтра «культ особи», післязавтра «волюнтаризм», потім «застій». Головне бути лояльним – совок думає так, як думає керівництво. Хоча керівництво погане – совок це усвідомлює і говорить про це пошепки будучи глибоко переконаним, що за такий шепіт треба посадити, знову ж таки, не його а сусіда. Бо він хоч і шепоче, що «щось тут не так», але керівництву країні відданий.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍