Оксана Усенко - Відлуння, Оксана Усенко

— Так, Вітаю. А ви…? — дівчина мимоволі посміхнулася тому, як діловито й ефективно ця жінка доносить свої бажання.

— О, я Сумантра. Спеціаліст по оптимальному використанню флори й фауни. Наступні кілька кум планую ввести коригування у землеробство дхаса, навчити їх вирощувати деякі з оптимізованих нами рослин та робити з них пристойну тканину.

— Навіщо?

— Щоб ці дикуни зайнялися корисними й доступними їм речами, а не кидалися камінням по наших віманах, у прагненні отримати «дари богів», — невдоволено тріпнула плечем жінка. — Так по дурному загинути, то занадто навіть для такого недалекогляда, як Таракасура.

— Невже дхаса дійсно збили віман Правителя каменем? — згадала Ірада одну з озвучених причин аварії правителя Тріпури. Це здавалося повним абсурдом, — Але ж у віманів є захисне поле, системи безпеки…

— Не зовсім каменем, але для знищення найдосконаліших технологій іноді достатньо непристойно мало. Особливо, якщо власники тих технологій переконані у власній невразливості, недоторканості та припускаються невиправданого недбальства.

— Оу, —  трохи розгубилася дівчина. Припустити, що Правитель Тріпури загинув внаслідок якогось недбальства їй було важко. А ще дивувало те, як невимушено жінка про це розказувала, ніби Таракасура був не Правителем Тріпури, а якимось її  шибайголовою-племінником.

— Чим складніша та розвинутіша цивілізація чи особа, тим частіше вона недооцінює обмеженість, хитрість та грубу силу, — скривилася Сумантра, але тут же змінила тему й чарівно посміхнулася. — То яким вітром нове відкриття Мохеджо опинилося у Чхаттісгарху? Старий хитрун вирішив порадувати хлопчика витонченим мистецтвом?

— Хлопчика?

— А, вибач, я мала на увазі молодого Правителя. Для мене Каламакша завжди буде хлопчиськом, який з дитинства полюбляв мені створювати проблеми в роботі, особливо з деякими піддослідними. Сподіваюся, Мохеджо помилився і хлопчик змінить своє ставлення, опинившись значно ближче до їх спільноти. Це здалеку та з окремими індивідами, можна грати у милосердя, а коли маєш справу з безликим агресивним стадом, вже не до сентиментів. Або коригуєш популяцію, або отримуєш широку, надмірно адаптивну гілку деструктивного виду й сушиш голови всього наукового відділу, як розв’язати цю проблему в рамках встановлених обмежень (щоб гарно спалося, нашим милосердним активістам!).  

— Це ви про дхаса?

— Звичайно. Їх не мало бути. Перші поселенці звичайно молодці, що швидко розв’язали проблему підбору біоматеріалу, але, на жаль, не врахували потенційні проблеми майбутнього від такого рішення. Або знехтували ними, що теж можливо. Якби там не було, але цей новий гібридний вид отримав не заплановані природою переваги перед місцевими організмами й тепер впевнено заповнює планету, створюючи проблеми, як їй, так і нам. Ми створили собі небезпечних конкурентів.

— Які ж з них конкуренти? Їх же рівень розвитку значно нижчий за наш, — здивовано кліпнула Ірада.

— Це поки що. Але вони розвиваються, і першими, на жаль, розвивають хитрість та вміння вбивати.

— Думаєте це дійсно може стати для нас проблемою?

— Може, стало, проте не всі це хочуть бачити, — скривилася Сумантра, але помітивши розгубленість дівчини,  поблажливо посміхнулася. — Та ми її вирішимо. Не переймайся. Як показує наша історія, ми уміємо відстоювати своє місце у Всесвіті, навіть коли той Всесвіт поводиться, як здичавілий звір, що намагається скинути зі своєї спини вершника. Але людство вправний вершник, якого можна скинути хіба що зі значним шматком шкури. Та й тоді ми вигадаємо, як з цієї шкури змайструвати дім, транспорт чи одяг, залежно від обставин та потреб. Втім, досить про це, пішли віддаймо належне святу та перевіримо, чим нас порадують кухарі. Впевнена, сьогодні ми знайдемо тут багато цікавого, адже керує святом Бісірін, а він майстер своєї справи, який і з каміння зможе приготувати непогану вечерю.

— Як скажете...

Сумантра впевнено провела Іраду до зали, де був накритий стіл, стояли напої, вручила дівчині келих якогось смарагдово-зеленого напою та зі знанням справи почала розказувати, що варто скуштувати та в якому порядку.

Ця жінка складала Іраді компанію цілий вечір до глибокої ночі. Здається, вона знала все й про всіх і явно була не просто спеціалістом по флорі й фауні, бо якось занадто шанобливо віталися з нею гості свята. Подібна шанобливість особливо дивувала на фоні досить специфічного почуття гумору Сумантри, яка відрекомендувавши дівчину якійсь відомій персоні, тут же коментувала ту персону так, що Ірада часом ледве втримувалася від сміху, а часом могла лише здивовано кліпати очима. Уміти настільки витончено-саркастично висвітлити однією влучною фразою всі основні, як гарні, так і сумнівні, риси чи досягнення людини, міг далеко не кожен. А ще далеко не кожен, особливо в колі аристократії, ризикне таке говорити просто в очі.  Але більшість «жертв» Сумантри на це ввічливо посміхалися, хоч іноді ті усмішки й нагадували криво приклеєну гримасу. Лише поодинокі персони намагалися віджартуватися, щоправда, після двох-трьох реплік вщент програючи бій цій загадковій жінці. Ірада з цікавістю спостерігала такі незвичні розваги аристократії та щиро дивувалась, що ця пані взяла на себе роль її гіда в складних джунглях аристократичного світу.  До сьогодні дівчині доводилося розраховувати лише на себе, адже Мохеджо цим не займався, а мовчазні Амар з Махасеном в спілкуванні з аристокрітією допомагали не більше за мармурові обеліски.