Агата Задорожна - Пастка для некромантки, Агата Задорожна

 – Звісно, – тільки і сказав він. – Тільки рухайся в сторону. 

Айза підняла брови – навіщо це? Вона побіжно і вперше обвела очима кімнату, у якій опинилася – та була їй незнайома і точно не була її власною. Та і навряд чи таке приміщення могло ховатися десь у “Кривому горбі”. Ця квартирка, нехай і зовсім невелика, так і кричала достатком, про який чимало людей могли тільки мріяти. 

Певно, це була квартирка Тесея. І жив він у ній точно один – на усю кімнату не знайшлося жодного стільця, і єдиним місцем для сидіння залишалося не надто широке ліжко, яке все займала Айза. Без великого ентузіазму вона трохи посунулася до стіни, а Тесей тільки того і чекав. Відразу ж сів біля неї, відштовхуючи її стегном далі. 

Айза піддалася, та коли місця для Тесея виявилося цілком достатньо, він чомусь не відсунувся від неї, а й залишився сидіти так – плече до плеча, майже непристойно близько. Навіть за усі роки життя у гуртожитку Айза не опинялася у такій ситуації. 

 – То про що хочеш поговорити?

 – Що завгодно. Просто… хочу відволіктися від того, що в голові. Не варто, знаєш… піддаватися духам. 

Тесей подивився на неї невпевнено. Айза, скоріш за все, виглядала так, наче дійсно могла піддатися впливу духа будь-якої миті. Щонайменше, сама вона себе саме так і відчувала. 

 – Так, це точно. Що ж, тоді ти теж відволічи мене розмовою, – протягнув він, схиляючи голову. – Чого ти мені не сказала, що вмієш битися? 

 – Я говорила. Не моя біда, що ти не слухав. 

Тесей кинув на неї погляд із прищуром. Айза, наїжачившись, підтяглася на подушках і сіла, щоб вона могла дивитися в очі некромантові рівно. 

 – Коли це? Та й.. однаково, в тебе за зброю – серп, як я міг сприймати тебе серйозно? – Тесей розвів руками і вказав довгим пальцем на її серп, що він відклав на стіл неподалік. – Звідки у тебе він взагалі? У зброярні такого… артефакта точно не знайдеш. 

Це точно. Такого чудового серпа, певно, не знайшлося би в усій столиці – зрештою, що там могли знати про збирання хліба?

 – Це серп, що належав моїй матері, – повільно сказала Айза, теж кидаючи на нього погляд. Тепер він трохи потьмянів – від усієї тієї мертвої енергії, з яким довелося зіштовхнутися цієї ночі. – Вона віддала мені його на Жнива багато років тому. Це був серп, яким справді жали жито, але я знайшла йому інше застосування. Посріблила в Анірі, і відтоді він завжди зі мною. 

Некромант дивився на серп зовсім не так захоплено, як Айза. Звісно, сам він користувався новесеньким кинджалом, що викували спеціально під його руку. 

 – І ти… ніколи не хотіла замінити його на щось краще?

 – А чим тобі мій серп поганий? – Айза підняла брову. Він робить свою роботу і має свою волю, і мені цього достатньо. І він нагадує мені про родину, навіть коли я далеко. 

Вона повільно відвела погляд. Навіщо вона це сказала? Не вистачало ще, щоб Тесей вважав її до усього ще й плаксійкою. У кімнаті повисла довга, густа, наче смола, мовчанка. 

Тесей незручно обвів своє помешкання поглядом і метушливо подав Айзі чай. Вона тихо і невпевнено подякувала – чай вже вихолов. 

 – Ти сумуєш за батьками? – зрештою запитав він, коли Айза тільки зробила перший ковток. За мить вона відставила горнятко назад на стіл. Айза притиснула коліна до грудей і склала на них голову. У голосі Тесея вперше за досить довгий час не було нічого, крім щирої цікавості. 

 – Звісно… Як я можу не сумувати? І за сестрами сумую, і за братом. Мені не часто вдається повертатися додому. 

Брови Тесея піднялися майже до його волосся. 

 – В тебе є сестри і брат? – вражено запитав він. – Ти молодша чи старша? 

 – Найстарша, – з усмішкою відізвалася вона. – І ще двоє моїх молодших сестер, Лін і Тава та найменший – Кіт, – голос Айзи на мить надломився, коли вона згадала про брата, але вона швидко прокашлялася, щоб замаскувати цю хвилинну слабкість. – Вони… шабутні, неслухняні і п’ють кров батькам й мені – знаєш, як усі брати і сестри. 

 – Не знаю. Я виріс один. 

 – О. 

 – Ти вважаєш, що це погано? 

Айза стиха розсміялася.

 – Ні. Зовсім ні. Можливо, я тобі навіть трохи заздрю, – Тесей подвився на неї дуже здивовано. –  Не те щоб… Не подумай – я дуже люблю і сестер, і брата, але іноді було би добре отримувати все. Я маю на увазі… Ну… Не знаю, як пояснити, – зрештою розгубилася Айза і замовкла. 

Годинник продовжував тихо цокотіти, але тепер Айзі вже не здавалося, що він відраховує довгі секунди незручної тиші.

 – Я думаю, я розумію. Я хотів би, щоб у мене були брати чи сестри. Це… допомагає відвернути увагу батьків на когось іншого, певно. 

Ох, як Айза розуміла. Вона думала, наскільки менше їй би сходило з рук, якби тільки її батьки не мали дбати ще про трьох дітей, окрім неї самої. 

  – Це точно. Я думаю, тобі би сподобався Кіт. І Тава. Вона все мріє про те, щоб поїхати до Аніру і теж стати некроманткою. Але батьки вперлися рогом – не хочуть підпускати вже другу доньку до міста.