Альма Лібрем - Прикинься моїм хлопцем, Альма Лібрем

10 (4)

Від несподіванки я так сильно відкинулась назад, що аж врізалась потилицею об той самий підступний холодний кахель. Закашлялась, тоді перепитала:

– Ти хочеш, щоб я з ним розійшлась?..

– Я не говорю про такі радикальні заходи, – мамі ніби було незручно про це говорити, хоча не я – вона підняла таку тему. – Просто… Можливо, варто обмежити контакт. Одна справа, коли ви гуляєте вдень, а інша – коли цілу ніч десь вдвох, в парку. Та й взагалі, тобі потрібно зробити паузу в спілкуванні хоча б на кілька днів, щоб оцінити, чи насправді воно настільки цінне для тебе, як тобі конкретно зараз здається. Часто буває, що ми… Переоцінюємо наші почуття. А потім розбіжимося хто куди, і виявляється, що й закоханістю називали це дарма!

Я не могла вухам своїм повірити.

Вона справді це все каже?

– Може, я помиляюсь, але ти зараз розповідаєш мені, мам, про те, що я повинна задуматись над своїми почуттями, бо тобі люди, з якими ти не спілкуєшся, батьки однокласниці, з якою не спілкуюсь я, сказали, що хлопець – їх сусід, і на їх думку він живе якось не так? Мам! Ну серйозно?!

– Сонце, я лише дбаю про тебе.

Я повільно піднялась на ноги.

– Звісно, дбаєш. Але ця турбота перестала враховувати мої інтереси.

– Я тільки про тебе й думаю!

– Мам…

– Це не так складно – на два дні поставити паузу в переписці і проаналізувати свої почуття! Може, він тобі і не потрібен буде зовсім! – вигукнула мама. – Ми з татом плануємо на вихідні поїхати на природу…

Цю пісню я добре знала.

– На дачу, ти хочеш сказати.

– Так. Поїдемо разом, ти саме зможеш провітрити думки. А як повернемось, тобі вже пора починати думати, куди ти документи на вступ подаватимеш, все правильно проаналізувати, щоб не втратити бюджете місце.

– В мене все вище за сто дев’яносто по ЗНО, то ж бо куди мені треба вступати, щоб я втратила бюджетне місце? – похмуро спитала я. – Тим паче, у нас в місті!

Мама кахикнула.

– Я розумію, що в тебе є підстави бути впевненою, але підстраховка ще нікому не заважала. Та й не про це мова. Мова про тебе і Свята.

– І про дачу, – я закотила очі.

Мама одразу спохмурніла.

– Перестань так реагувати. Можна подумати, я кличу тебе на край світу!

– А то ні?! – обурилась я. – Мам, та це ж і є край світу! У нас на дачі інтернет працює через раз, а мобільний зв’язок вирубається просто. Там в хаті холодно, мов в могильнику! Що я там робитиму? Мені там нудно. Я доросла, повнолітня, я…

– Любаво, ти все ще живеш з батьками, і ти ще не уявляєш, яким складним буває доросле життя, – натиск, що з’явився у мами в голосі, змусив мене сіпнутись від образи і роздратування.

Ось так вона зазвичай говорила зі своїми підлеглими. Я ненавиділа цей менторський тон, принаймні, коли його застосовували щодо мене. Мама робила це рідко, і я думала, це тому, що у нас повне взаєморозуміння. Можливо, насправді я просто мало з нею сперечалась на тему серйознішу за суп.

– Ну то я ніколи й не дізнаюсь, яким воно буває, якщо ти продовжиш тиснути на мене буквально з кожної причини, – знизала плечима я. – А на дачу я не поїду. Я її ненавиджу, мамо, і ти прекрасно про це знаєш. У мене там дах їде!

– Любаво, припини. Тобі аби сидіти в телефоні! Геть не хочеш дихати свіжим повітрям. Порухалась би, відпочила…

– Для мене це не відпочинок! І я не дозволю посадити мене на ланцюг!

– Ти просто його не цінуєш! – обурилась мама. – А цей Свят, чи як його там, ще й задурив тобі голову! Ти стала занадто язиката!

– Це називається «незалежна» та «здатна за себе постояти»! І взагалі, до чого тут Свят? Ти тепер у всіх проблемах будеш його звинувачувати?!

Ми завмерли одна навпроти іншої, і напруга, що залягла між нами, змушувала повітря просто тріщати. Здавалось, її можна було помацати пальцями. Я відчувала таке обурення, що воно просто розривало мене на шматки, мама теж важко дихала і мружилась, сердита, дивилась на мене з-під лоба, ніби хотіла от-от кинутись в атаку.

– Цей конфлікт з’явився на рівному місці, – зрештою видихнула мама. – Сонце, я ж не бажаю тобі зла. Мир?

– Мир, – буркнула я собі під ніс.

Вона рвучко обійняла мене.

– Все буде добре. Спілкуйся собі зі своїм хлопцем, просто не так активно. На вихідних поїдемо на дачу, перепочинемо…

Я різко випручалась з її обіймів.

– Що? Ти вже все вирішила за мене?!

– Я знаю як краще!..

– Це нестерпно, – видихнула я. – Як краще?! Ну то й роби, як краще, сама, без мене.

Я кинулась до кімнати і так грюкнула дверима, що аж стіни задрижали. А тоді впала на ліжко і нарешті розридалась.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍