Валерія Дражинська - Заборонений плід, Валерія Дражинська

Ну навіщо він це робить? Я й сама впораюся. Точніше, почекаю, доки саме пройде. Діма все ж відпускає мене, м'яко ковзнувши руками по моїх вниз до зап'ястя. Слід від цієї доріжки на кілька миттєвостей стає найяскравішим відчуттям.

- Тобі потрібно знеболювальне? - цікавиться він, обмотуючи мої стегна великим рушником.

- Ні, - мені зараз радше заспокійливе потрібне, - Що ти робиш?

Замість відповіді Діма розвертає мене до раковини і нахиляє над нею. Від шоку того, що відбувається, я впадаю в ступор. Однією рукою міцно, але не боляче обхоплює потилицю, передпліччям впирається мені в спину, таким чином надійно фіксуючи. Другою спритно позбавляє мене бюстгальтера, відстебнувши застібку і відчепивши бретельки. Вмикає воду в крані. Налаштовує потрібну температуру. Перемикає струмінь води в режим, як у душі і, витягнувши висувну лійку, спрямовує потік води мені на груди. Прохолода різко б'є по обпаленій частині тіла. Від несподіванки смикаюся, але Діма легко утримує мене.

- Терпи!

Екзекуція тривала недовго. До закінчення мені навіть стало трохи приємно. Освіжив він мене по всіх фронтах. Наприкінці підняв і, не дивлячись, дбайливо обмотав рушником із стегон навколо грудей.  

- Тобі ще потрібно помазатися пантенолом. Сама зможеш? - голос звучить глухо, очі дикі.

Можна було подумати, що він збуджений, але це не так. Я-то знаю, який він у такому стані! Зараз Діма був злий та намагався це приховати. Відчувала інтуїтивно. Тільки не розуміла чому? Адже я не сама себе облила гарячим чаєм. І няньчитися зі мною не просила.

- Так, дякую! Дім, ти йди, - у мене передоз його присутності.

- Маж! - безапеляційно наказує він.

- Може ти хоча б відвернешся? - знаю, що марно, але все ж прошу, - Мені незручно.

- Жень, я вже все бачив, - від його слів обличчя починає палахкотіти сильніше, ніж груди, - Маж!

Тремтячими руками беру крем і розумію, що не зможу. Розуміє це і він.

 

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно