Валерія Дражинська - Заборонений плід, Валерія Дражинська

24

Женя

 

Уперше на зборах я брала безпосередню участь, а не була стороннім спостерігачем. Тому час пролетів стрімко. Виходячи з конференц-зали навіть відчувала подобу легкої ейфорії. Внутрішньо посміхалася. Діма постійно був на моєму боці. Якщо я десь спотикалася, він невимушено наводив на правильну думку. Якщо хтось був чимось незадоволений - у своїй звичайній манері тиснув. Ніхто не смів із ним сперечатися. Але й думку оточуючих Діма вислуховував зосереджено і брав до уваги. Він був ідеальним керівником і мав колосальний авторитет.

Обід із ним наодинці в кабінеті і перша година роботи була нестерпною. Я постійно нервувала і не могла ні на чому зосередиться. Але незабаром більш-менш узяла себе в руки, бо помітила, що Діма спілкується зі мною гранично по-діловому. Терпляче зносить мій тупізм. І взагалі сидить з іншого боку столу і дивиться, як на пересічного співробітника. Лише я одна напружуюся. Довелося зусиллям волі зосередитися та включиться в процес, щоб і далі не виставляти себе дурною малоліткою. Хоча про що я? Я ж і так для нього "маленька донька двоюрідного брата", що апріорі одне і теж.

Робота тихо мирно налагодилася до самого вечора. Іноді, звісно, зависала на ньому, особливо на губах. Сподіваюся, непомітно. Адже Діма тоді мене так і не поцілував. Але незабаром безсонна ніч дала про себе знати. Букви і цифри в моніторі почали роздвоюватися. Попросила в секретаря Мері третю чашку чаю. Знаю, що в таких випадках п'ють каву, але я цей напій не перетравлюю.

- З тобою все гаразд? - усе ж помітив мій стан Діма.

- Так! Усе нормально. Не виспалася просто, - і не втрималася від смачного позіхання.

- Від свого хлопця не могла відірватися? - рівним голосом поцікавився він із безпристрасним обличчям, ніби й далі про роботу говорив, - Я ж просив раніше лягти спати.

- Дімо, наче ти не знаєш, що Ейдан поїхав одразу ж, щойно ти піднявся нагору.   

- Ти думаєш, я кожен твій крок контролюю? - здивовано підняв брови, - Мені по-твоєму зайнятися більше нічим?

- Я...

- Женя, твої шашні мене не стосуються, поки ти не перейдеш раніше озвучену мною межу.

Це він про секс і вагітність? Не встигаю нічого на це сказати, як до кабінету, попередньо постукавши, заходить Мері з моїм чаєм. Я обурено дивлюся на неї, хоча розумію, що вона ні в чому не винна. Просто Діма вперше за півтора року порушив тему особистого характеру, а дівчина так невчасно зі своїм чаєм. Точніше, моїм, та не суть. Підходячи до мене, вона помічає мій погляд і на рівному місці спотикається. Димлячий окріп з її рук виливається мені на блузку. Від різкого болю я підскакую. У цей момент на столі оживає Дімін телефон. За інерцією дивлюся на екран і пекуче печіння на грудях відходить на другий план. Йому телефонує дуже красива дівчина. Брюнетка. Інга. Це вона та, з якою він одружиться в майбутньому? Із задушливих думок витягує шум, що утворився навколо.

- Боже, вибачте, я не хотіла..., - канючить секретарка.

- Заткнися! - сталевий наказ Діми змушує дівчину миттєво підкоритися, - Женя, йди до ванної та зніми верхню ганчірку. Мері принеси з аптечки пантенол і стерильний бинт. Швидко!

Дівчина тікає, а я роблю те, що він каже, лише з однієї причини - на очі навертаються сльози і не тільки від фізичного болю. Біля раковини, дивлячись у дзеркало, дозволяю собі розплакатися. Тремтячі пальці ніяково розстібають мокру блузку. Боже, яка я дурепа! Коли вже вгамуюсь?

Встигаю впоратися лише з половиною дрібних ґудзичків, як двері в моє усамітнення відчиняються. Діма. Різко відвертаюся. Найбільше не хочу, щоб він бачив мої сльози. Намагаюся непомітно їх витерти.

- Усе нормально! Вийди, будь ласка, - справді там лише почервоніння, ну й пече сильно, щоправда терпіти можна.

- Мені потрібно подивитися, - бере за лікоть і розвертає до себе.

Звісно, помічає моє зареванне обличчя. Хмуриться, але не акцентує увагу. Опускає погляд донизу. Я тримаю розстебнуті краї блузки однією рукою біля шиї.

- Відпусти! - каже ласкаво, знову піднімаючи на мене очі.

Заперечливо махаю головою. Тупо не можу. Це занадто для мене. Він що, не розуміє? Спогади душать. Серце вилітає з грудей. Знову навертаються сльози. Діма важко зітхає і сам забирає тремтячу руку від шовкової тканини.

- Сильно болить?

- Нормально, - шепочу я, відчуваючи, що обличчя стає такого самого кольору, як і обпалені груди.

- Ти дістала мене зі своїм "нормально", - незважаючи на слова, голос залишається ласкавим.

Без зусиль він акуратно розриває застебнуту частину блузки, що залишилася, і знімає її з мене. Теплі руки обволікають голі плечі. Потоки млості поширюються від місця зіткнення по всьому тілу. Діма починає уважно розглядати уражену зону. Втрачаю себе. Навіть біль на грудях втрачає значення. Я знову відкрита, доступна, податлива, на все готова для нього. 

- Потрібно обробити, - каже хрипло, важко дихаючи. Або мені здається. Я вже нічого не розумію. Зусиллям волі беру себе в руки. Вкотре?

- Ні, Дім. Усе..., - введу плечима, намагаючись скинути його руки.

- Нормально? - усміхається, - Це я вже чув. Але доведеться тобі потерпіти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍