Жаббур Дуейгі - Надруковано в Бейруті

Венери і показувала Флер, коли та виходила за покупками, а друга була у вітальні. Її зірками були собачка породи мальтійський бішон, що спав на дивані, і Сабін з Ніколь, які, розтягнувшись на підлозі, чубилися через олівці, коли їхньої матері з читанням не було поряд.

Вони домовилися повністю вимикати систему спостереження вночі в четвер, якраз коли приходять двоє спеціалістів від родини ас-Садіків, щоб працювати за машиною «Гайдельберґ»: остерігалися, що записи можуть потрапити в чужі руки. І цей крок був слушним, адже під час першого обшуку слідчі вилучили всі записи й доручили вивчити їх працівникові відділу боротьби з фінансовими злочинами. Спочатку той узявся уважно й ретельно їх переглядати, але коли зрозумів увесь обсяг — тисячі годин, — почав дивитись уривки. Він збагнув, що шукає певну подію, щось про друк фальшивих євро, але не знав достеменно. І взагалі: яким чином зрозуміти, що саме відбувається перед ним на екрані, коли всі машини, як показує камера, монотонно працюють, а їхні оператори змінюють одне одного щодня за розкладом? Ксерокопіювальні апарати далеко, і неможливо розгледіти, що вони друкують. Тож він написав звіт, не зазначивши, що не передивився всіх записів, і таким чином відвів підозри від родини Карамів.

Коли камери були встановлені, Абдалла розважався тим, що дивився за всім навколо: хто приходить, хто теревенить. Він розглядав жінок, знав, хто йде до нього в кабінет, і був готовий до відвідувача. Якось він запитав, чому доставник піци приходив двічі поспіль, і йому пояснили, що двоє дівчат замовили піцу, але кожна хотіла для себе одну цілу, тому він мав повернутись. Але згодом ця гра стала нецікавою: з часом працівники в друкарні зрозуміли, що камери знімають їх цілодобово. Так, любителька літературних цитат поскаржилася, що камера націлена персонально на неї, і це заважає їй працювати. Поведінка працівників стала підкреслено дисциплінованою, а коли щось падало на підлогу чи виникала суперечка, завжди хтось дивився в камеру так, наче очікував реакції людини за нею. Вони почали стежити за тим, що роблять і що говорять, адже багато хто був упевнений, що є також і мікрофони, які передають звук до картинки.

Спочатку Абдалла пробував дивитися, що записала система відеоспостереження, поки його не було, але зрозумів, що це неможливе завдання, тож перестав навіть дивитися на екран перед собою, який за командою можна було розділити на квадрати, що показували записи всіх камер одночасно. Якби працівниця, яку він викликав для певної справи, потай подивилася на екран його комп’ютера, то побачила б, що його весь займає камера, яка знімає, що відбувається в нього вдома у вітальні.

Так камери перестали цікавити його, але батько знову привернув його увагу до них і до коректора, який час від часу щось виправляв олівцем у паперах перед собою, а потім повертався до звичної пози, аж доки його голова не схилилася вперед, а рука перестала рухатися, наче він заснув сидячи. Абдалла знову перемотав запис, аж тут з’явилася нова дійова особа. Це була Персефона. Ось вона ступає у світлове коло, тримаючи взуття в руці. Абдалла стрепенувся і пересвідчився, що він в офісі сам. Його серце калатало в грудях, він прикрив рот рукою, а вказівним пальцем натис на паузу. Потім знов увімкнув відео, зупинив його ще раз і перемотав назад, щоб нічого не пропустити. Персефона поводилася впевнено. Вона поспішала спуститися вночі, щоб зустрітися з тим чоловіком. Можливо, вони попередньо домовилися про побачення. Так, він домовився з нею до того, як попросити дозволу залишитися на ніч у друкарні. Вона стоїть навпроти нього, а він не ворушиться і сидить спокійно. Вона вдивляється в нього й усміхається. Він робить рух, ніби прокинувся, а вона відсуває купу папок — деякі впали додолу — і жартівливо тягне до себе аркуші телефонного довідника, наче дає таким чином зрозуміти, що робоча зміна для редагування скінчилася. Абу Шаар підвівся з крісла, обійшов навколо столу, йдучи до неї, а вона захоплено дивилася на нього, аж раптом екран перед Абдаллою потемнів. Він спробував перемотати запис назад, не розуміючи, як згасло світло. З легких проблисків у темряві можна було зрозуміти, що відбувалося між ними, наче спостерігаючи за грою тіней. Два тіла сплелись, і їхнє відображення заломилося над апаратом для переплітання та різання паперу і впало на кам’яну стіну, поки дві тіні дивним чином не зникли і на екрані знову запанувала темрява. Він продовжив дивитися, перемотував уперед, засапуючись, але зображення залишалося безпросвітно чорним, доки перші промені світанку не проникли всередину друкарні. Зайнявся день, і працівники почали сходитися на ранкову зміну.

Абдалла скопіював ті кілька хвилин, на яких Персефона прийшла і наблизилася до столу коректора, що сидів навпроти неї й не обернувся, щоб Абдалла міг побачити його обличчя. Він зберіг цю частину на флешку, яка містила його найприватніші матеріали: звіти лікарів про численні хірургічні операції, результати регулярних медичних обстежень, документи про фінансові перекази, які він уже два роки щотижня отримував від «Металургійної компанії ас-Садіка» в Кот-д’Івуарі, фото його дочок Ніколь та Сабін у різні миті їхнього дитинства аж до тієї, де вони вчаться кататися на велосипеді; фото справжньої банкноти у двадцять євро і її фальшивої копії, надрукованої на верстаті «Гайдельберґ»; цифрові світлини високої точності з чоловіками та жінками з його родини від початку двадцятого століття, а також фото олійних полотен і статуеток, які він тримав у своєму домі; зашифрований список дівчат, з якими він зустрічався за гроші, з оцінкою кожної з них, написаною спеціальною зашифрованою мовою, яку ніхто, крім нього, не розумів.

Він видалив усі збережені записи з восьми камер і вирішив попросити електрика на наступний день у друкарні демонтувати систему відеоспостереження повністю й покласти камери на склад. Він поговорить з батьком про цього коректора. Шкода буде його звільняти, адже всі бачили, що той бездоганно виконував роботу і ніколи не мав навіть найдрібнішого зауваження, але завтра ж Абдалла почне шукати йому заміну. Може, він її вже знайшов: кілька днів тому приходив один студент, який сказав, що має диплом з арабської мови з відзнакою, і запропонував свої послуги. Він не сподобався Абдаллі, бо весь час моргав і балакав без упину. Студент сказав, хоч його і не питали, що, на відміну від інших, знає, як працювати з комп’ютером, наче натякав на Фаріда Абу Шаара. Але, можливо, колись доведеться до нього звернутися, тому Абдалла записав його номер.

Абдалла заховав флешку в надійному місці і відтягнув підтяжки вперед