Ребекка Куанг - Макова війна, Ребекка Куанг

ні на що з того, що коли-небудь доводилося бачити Жинь. У неї була лев’яча голова, оленячі роги й тіло чотирилапого створіння, може тигра, от тільки закінчувалися її ноги копитами. Вона тихо погойдувалася, просуваючись парадом, лялькарі не били в барабани, не співали й не били в дзвони, сповіщаючи про її прибуття.

Жинь спантеличено розглядала істоту, аж доки не зіставила її з описом із однієї історії, почутої в Тікані. Це був цілінь, найблагородніший із земних істот. Ціліні ходили землями Нікані лише коли відходив видатний лідер, а також у часи великої небезпеки.

Далі процесію продовжили прославлені доми, і Жинь швидко втратила до неї інтерес. За винятком проблиску похмурого обличчя Кітая, спостерігати за процесією паланкінів із важливими людьми, вбраними в кольори своїх домів, було нецікаво.

Сонце пекло немилосердно. Зі скронь Жинь цівками стікав піт. Хотілося пити. Дівчина прикрила обличчя рукавом, чекаючи, доки парад скінчиться й вона зможе знайти Кітая.

А потім натовп попереду загукав, і Жинь одразу збагнула, що в паланкіні з золотавого шовку, оточеному загоном музикантів та охоронців, прибула Імператриця.

Імператриця мала чимало недоліків.

Її обличчя не було бездоганно симетричним. Брови не мали ідеального вигину, одна трохи вища за другу, і це додавало її зовнішності відтінку вічної зневаги. Навіть рот нерівний: один кутик вуст вигнувся вище за інший.

Та все ж вона, без сумніву, була найпрекраснішою жінкою, яку коли-небудь бачила Жинь. І цього замало сказати, щоб описати її волосся, темніше за ніч та блискучіше за крила метелика. Або шкіру, блідішу та більш гладеньку, ніж будь-яка сінеґардка могла б бодай мріяти. Або вуста, криваво-червоні, немовби вона щойно ласувала вишнею. Теоретично всі ці риси могла мати й пересічна жінка, можливо, вони зробили б її винятковою. Але в Імператриці вони були просто неминучістю, випадковою істиною.

У порівнянні з нею Венка тьмяніла.

Жинь подумалося, що молодість підсилює красу. Що молодість — це фільтр, здатний замаскувати те, чого бракує, поліпшити навіть найпосередніші риси. Але краса без молодості небезпечна. Краса Імператриці не потребувала м’якої повноти молодих вуст, приємного рум’янцю на молодих щоках, ніжності молодої шкіри. Ця краса різала глибоко, ніби гострий кристал. Ця краса була безсмертною.

Згодом Жинь не могла описати навіть убрання Імператриці. Не могла згадати, чи Імператриця говорила й чи махала рукою в її бік. Вона взагалі не могла нічого пригадати про Імператрицю.

Пам’ятала лише її очі — глибокі чорні озера. Очі, від погляду яких немовби бракувало повітря, як це бувало і з майстром Дзяном. І навіть тонучи, Жинь не проміняла б цього відчуття на повітря, бо не потребувала його, доки могла дивитися в ті мерехтливі обсидіанові озерця.

Жинь не могла відвести очей. Не могла навіть подумати про те, щоб відвернутися.

Коли паланкін Імператриці зник із поля зору, Жинь відчула дивне поколювання в серці.

Заради цієї жінки вона була ладна нищити королівства. Вона пішла б за нею до самих воріт пекла й повернулася б. Це її правителька. Це жінка, якій їй судилося служити.

Роздıл 9

— Фан Жунінь із Тікані, провінція Півня, — сказала Жинь. — Учениця, другий рік навчання.

Канцелярист проштампував на реєстраційному сувої емблему Академії поруч із її ім’ям, а потім передав їй три комплекти чорних учнівських тунік.

— Який напрям?

— Вірування, — відповіла Жинь. — Під керівництвом майстра Дзяна Дзия.

Канцелярист знову звірився з сувоєм.

— Ви впевнені?

— Як ніколи, — сказала Жинь, хоча серце й забилося частіше. —Щось сталося?

— Я зараз повернуся, — пробурмотів канцелярист і зник за дверима кабінету позаду.

Жинь чекала біля столу, із плином часу її тривога наростала. Дзян пішов з Академії? Його звільнили? У нього стався нервовий зрив? Чи, може, його заарештували за зберігання опіуму поза територією Академії? Чи за зберігання опіуму на території Академії?

Раптом їй згадався той день, коли її зарахували до Сінеґарда й наглядачі намагалися відсторонити її, звинувачуючи у списуванні. Родина Неджі поскаржилася на неї за те, що вона обійшла їхнього нащадка на турнірі? Таке взагалі можливо?

Нарешті канцелярист повернувся з сором’язливою усмішкою на обличчі.

— Вибачте, — сказав він. — Але вірувань не обирали вже дуже давно. Я не був упевнений, якого кольору має бути ваша нарукавна пов’язка.

Зрештою взяли залишок тканини від форм першорічок і видали їй білу нарукавну пов’язку.

Заняття почалися наступного дня. Після вибору напряму половину свого часу Жинь усе одно займалася з іншими майстрами. Оскільки на своєму напрямі вона була єдиною, то стратегію й лінгвістику мала вивчати разом з учнями Ірдзяха. Тривожною новиною виявилося й те, що, хоча Жинь не обирала медицину, другорічки все одно мусили пройти обов’язковий курс невідкладної допомоги під керівництвом Еньжо. Замість історії з’явилися міжнародні відносини, які викладав майстер Їм. Дзюнь так і не дав їй дозволу займатися з ним, але Жинь могла вивчати збройні бойові мистецтва з Сонненем.

Нарешті ранкові заняття скінчилися, й решту дня Жинь мала провести з Дзяном. Вона вибігла сходами до саду вірувань. Настав час зустрітися зі своїм майстром. Настав час отримати відповіді.

— Опиши, що ми вивчатимемо, — сказав Дзян. — Що таке вірування?

Жинь моргнула. Вона сподівалася, що це він їй розповість.

Протягом вихідних Жинь багато разів намагалася знайти логічне пояснення, чому вирішила вивчати саме вірування, але бурмотіла лише нечіткі заокруглені трюїзми.

Усе спиралося на інтуїцію. Правду, яку знала вона сама, не можна було пояснити іншим. Вона вирішила вивчати вірування, бо знала, що Дзян має доступ до якогось джерела сили, чогось реального й оманливого. Бо в день турніру вона торкнулася цього джерела. Бо її пожирав вогонь, бо світ навколо накрила червона пелена, бо Жинь втратила контроль над собою і її врятував чоловік, якого всі інші в Академії вважали божевільним.

Жинь бачила інший бік завіси, і тепер допитливість була такою сильною, що вона збожеволіла б, якби не зрозуміла, що тоді трапилося.

Але це не означало, що вона хоча б туманно розуміла, чим займатиметься.

— Химерні явища, — сказала вона. — Ми вивчатимемо химерні явища.

Дзян здивовано підняв брови.

— Як виразно.

— Не знаю, — промовила Жинь. — Я тут просто тому, що хочу вчитися з вами. Через те, що трапилося під час Випробувань. Насправді, я не знаю, у що вплутуюся.

— О, ти знаєш. — Дзян підняв вказівного пальця й торкнувся точки між її очима, там, звідки загасив у ній полум’я. — Глибоко в підсвідомості ти знаєш істинний порядок речей.

— Я хотіла…

— Ти хотіла дізнатися, що з тобою трапилося на турнірі, — Дзян схилив голову вбік. — А сталося ось що: ти покликала бога — і бог відгукнувся.

Жинь скривилася. Знову про богів? Вона всі вихідні сподівалась отримати відповіді, вважала, що одразу після повернення Дзян усе пояснить, але тепер була спантеличена більше, ніж будь-коли.

Дзян підняв руку ще до того, як вона змогла заперечити.

— Ти ще не знаєш, що це означає. Не знаєш, чи зможеш колись повторити те, що трапилося на арені. Але ти знаєш, що якщо не отримаєш відповіді зараз, то голод пожере тебе і твій розум надломиться. Ти зазирнула на інший бік і не заспокоїшся, доки не заповниш пробіли.