Стівен Кінг - Сплячі красуні

Принаймні не сьогодні.

– Гаразд, – прозвучав голос Лінні настрахано.

– Хто поряд з тим трейлером, де вибухнула метова лабораторія?

– Одну хвилинку, я звірюся з Гертрудою.

Лінні називала свій офісний комп’ютер Гертрудою з причин, які Лайлі байдуже було зрозуміти.

– Криміналісти і пожежники вже звідти поїхали. Мені дивно, що вони полишили місце злочину так швидко.

Лайла не здивувалася. Либонь, у тих хлопців також є дружини і дочки.

– Гм… схоже, що пара жевжиків з ААХ ще неподалік, гасять останні гарячі плями. Не можу сказати, хто саме, маю тільки повідомлення, що вони виїхала з Мейлока об одинадцятій тридцять три. Втім, один із них, мабуть, Віллі Берк. Ви ж знаєте Віллі, він такого ніколи не пропустить.

Під абревіатурою ААХ, що звучала як зітхання, мали на увазі команду волонтерів «Прихисти дорогу», здебільшого пенсіонерів з пікапами. У Три-Окружжі вони також бралися за те, що зазвичай роблять добровільні пожежні бригади, часто стаючи в пригоді під час сезону лісових пожеж.

– Гаразд, дякую.

– Ви що, збираєтеся поїхати туди?

Лінні промовила це лише злегка несхвально, та Лайла не була аж такою втомленою, щоб не вловити підтексту: «Коли все таке зараз коїться?»

– Лінні, якби я мала чарівну паличку «прокиньтесь», повір мені, я б нею скористалася.

– Гаразд, шерифе.

Підтекст: «Не зганяйте на мені зло».

– Вибач. Просто річ у тому, що я мушу робити те, що можу зробити. Слушно гадати, що хтось – цілий гурт людей – зараз працює над цим сонним вірусом у контролю і запобігання захворюванням в Атланті. Тим часом тут, у Дулінгу, я маю подвійне вбивство, і мені треба працювати над ним.

«Чому я все це пояснюю своїй диспетчерці? Тому що я втомлена, ось чому. І тому, що це бодай якось відволікає від того погляду, яким там, у в’язниці, дивився на мене мій чоловік. І тому, що це якось відволікає від тієї можливості – того факту, Лайло, не від можливості, а від факту, і цей факт зветься Шейлою – що твій чоловік, за якого ти так турбувалася, насправді не та людина, яку ти нібито знала.

Аврора, так вони це називають. Якщо я засну, – подумала Лайла, це буде кінець? Я помру? Може бути, як сказав би Клінт. Може, курва, бути».

Ті добродушні пересварки, які завжди між ними траплялися, легкість їхньої співучасті в реалізації планів, приготуванні їжі, виконанні батьківських обов’язків, затишне задоволення, яке вони отримували від тіл одне одного – ці повторювані процеси, сама суть їхнього повсякденного життя разом обернулась на порохню.

Вона уявила свого чоловіка, як він усміхається, і їй зсудомило шлунок. Це була та сама усмішка, як у Джареда, і це була також усмішка Шейли.

Лайла згадала, як Клінт покинув свою приватну практику без єдиного слова обговорення. Всю ту роботу, яку вони проробили, плануючи його кабінет, всю ту ретельність, з якою вони докладалися не просто до вибору місця розташування, а також самого міста, унаслідок вибравши Дулінг, оскільки тут була найбільша концентрація населення в окрузі і не було психіатра загальної практики. Але вже другий Клінтів пацієнт його знудив, і тому він вирішив, отак знічев’я, що йому потрібна якась переміна. І Лайла просто погодилася. Витрачені дарма зусилля не давали їй спокою, пониження їхніх фінансових перспектив, що у висліді вимагало значних нових перерахунків, й за інших рівних умов вона б радо жила ближче до якогось справжнього міста, ніж десь на виселках у Три-Окружжі, але вона хотіла, щоби Клінт почувався щасливим. Тож вона просто погодилася. Лайла не хотіла плавального басейну. Вона погодилася. Одного дня Клінт вирішив, що вони переходять на пляшкову воду і заповнив нею півхолодильника. Вона погодилася. Ось у неї рецепт на провігіл, який, як він вирішив, їй треба приймати. І, мабуть, вона погодиться. А може, сон – її природний стан? Може, вона тому здатна погодитися з Авророю, бо це для неї не така вже й велика зміна? Може бути. Хто, збіса, це може знати?

Чи була Євка там минулого вечора? Існує така ймовірність? Дивилася той баскетбольний матч АСС у спортзалі Коглинської старшої школи, коли висока, білява дівчина, прорізаючи, немов гострим лезом оборону Фаєтта, зазіхала на лей-ап за лей-апом129. Це б пояснювало оте її «тріпл-дабл», хіба не так?

«Поцілуй свого чоловіка, перед тим, як заснути».

Авжеж, отак, мабуть, і починають зсуватися з глузду.

– Лінні, я мушу їхати.

Вона завершила дзвінок, не чекаючи відповіді, і повернула телефон назад собі на пояс.

Потім вона згадала про Джареда і знову витягла телефон. От тільки що йому сказати і, взагалі, навіщо? В його телефоні є інтернет, у них у всіх є. Наразі Джаред, либонь, знає про те, що відбувається, більше, ніж вона сама. Її син… принаймні в неї син, а не дочка. Це вже бодай щось, за що сьогодні можна бути вдячною. Містер і місіс Пак, мабуть, у нестямі. Вона послала Джару текстове повідомлення, щоб після школи йшов прямо додому, і що вона його любить, та цим і обмежилася.

Лайла підняла голову до неба і зробила ще кілька глибоких вдихів. Після майже півтора десятка років вичищання наслідків дурної поведінки, переважно пов’язаної з наркотиками, Лайла Норкросс була досить впевнена у своїй посаді, в своєму статусі, щоб розуміти, що, хоча й робитиме свою роботу якомога краще, вона має вельми небагато особистого інтересу у справдженні законності стосовно двох мертвих метокухарів, які так чи інакше були приречені на електрострату самих себе на великій Мухобійці Життя130. Мала вона також достатньо бюрократичного ґлузду, щоб розуміти, що ніхто не покрикуватиме, вимагаючи швидких результатів, не зараз, коли шириться паніка в зв’язку з цією Авророю. Але є той трейлер поза Адамсовою лісопильнею, де виступила з дебютом в окрузі Дулінг Євка Доу, і Лайла має особистий інтерес до цієї ненормальної Євки. Вона не з чистого повітря випала. Покинула десь там машину? Можливо, з реєстраційними документами власниці в комірці для рукавичок. Трейлер менш як за п’ять миль звідси. Нема причини, щоби там нашвидку не роздивитися. Тільки спершу треба зробити дещо інше.

Вона зайшла до «Олімпії». У закладі було майже порожньо, обидві офіціантки сиділи в кутній кабінці, пліткували. Одна з них помітила Лайлу й почала підводитись, але Лайла заспокійливо махнула їй рукою. Ґас Ферейн, хазяїн, вмостившись на високому дзиґлику біля каси, читав книжку Діна Кунца131 в паперовій обкладинці. Позаду нього з вимкнутим звуком працював маленький телевізор. По низу екрана