Мартін Макдонах - Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані, Мартін Макдонах

Алло! Алло, ма’! (Пауза.) Ма’, чого ти так довго не підходила до телефону, я тут стою вже дрипану годину. (Довга пауза.) З дерева? З якого дерева? (Зиркає на Тобі) Він мені не казав, що ти впала з дерева. Він, мабуть, забув. (Пауза.) Ясно, що в мене нема чорних друзів, що ти таке говориш?! І якого ти чорта лазила на дерево у твоєму віці?

ТОБІ: Це і я їй казав. Правда?

Пауза.

КАРМАЙКЛ: Кулька? Ма’, я ще такого ненормального не чув — сімдесятирічна жінка лізе на дрипане дерево знімати дрипану кульку. Найбільше, що можна було зробити — якщо треба було щось робити — це взяти гострий камінчик і проткнути кульку. Крім того — кому та кулька на дереві заважала? Днів через два її б занесло вітром. Або вона просто здулась би крізь зав’язку. (Пауза.) Її ж занесло на дерево вітром, так? То нехай би вітром з дерева й винесло. (Пауза.) За сучок зачепилася? (Пауза.) Ма’, я скажу, в чому твоя біда. Хочеш знати, в чому твоя біда? (Пауза.) Ти прискіплива. Ну яка різниця, що сусіди побачать кульку на тому дрипаному дереві? Ну яка різниця, що вони про тебе подумають? Вони погано про тебе не подумають, вони подумають: «О, вітер заніс кульку на дерево місіс Кармайкл, але скоро той вітер винесе кульку з дерева місіс Кармайкл, бо вітер — він такий. Або кулька зідметься крізь зав’язку, але ми все одно не подумаємо про місіс Кармайкл погано, бо та дрипана кулька ніяк з нею не пов’язана!». (Пауза.) Ніхто не думає, що ти сказилася.

Він жестами показує на трійцю і вони всі кивають головами.

КАРМАЙКЛ: Вони, може, зараз лазять по всій твоїй дрипаній кухні, а ти поламала ногу, ловлячи дрипану кульку! Зараз лазять! (Пауза.) Точно! Ти ж і не зняла тієї кульки! Що, не почуваєшся тепер ідіоткою? І чого ти зразу не викликала швидку? Або чого оці люди не викликали тобі швидку, а просто покинули тебе лежати й стікати кров’ю? (Пауза.) Що? Що саме ти не хочеш, щоб лягаві бачили? (Пауза. Його лице і ставлення змінюються.) Ма’, хто тобі сказав, що ти можеш нишпорити в моїй кімнаті? Та скриня була замкнена. Ма’, та скриня була замкнена. Ти, мабуть, виламала замок своїми смердючими руками, відьма ти стара! Тепер слухай. Лягавих не цікавлять двадцять порножурналів, чуєш, ма’?! Лягавим вони до лампочки. Їх можна купити в кіоску! У лягавих у самих такі, мабуть, є! (Пауза.) О, то ти вже всі переглянула, кажеш? То ти тепер не тільки нишпорка, а й лесбіянка. (Пауза.) Цілком законно, ма’. Цілком законно. Почитай під заголовком. Усім тим дівчатам вісімнадцять і більше. (Пауза.) Що? Ти зараз лежиш і їх переглядаєш?!! (Присутнім.) Вона лежить і їх переглядає!!! (Пауза.) Ти заповзла в мою кімнату й там лежиш? Може, ти ту свою ногу не дуже сильно й поламала. Ну я собі думаю — «набрякла». (Пауза.) Вона гортає ще один! Я чую, що гортає! Ма’, я себе не вигороджую. Це журнал, ясно? Так, так, я вважаю, що деякі чорні жінки привабливі. Це не означає, що я не расист. То журнал. Слухай, тут, де я зараз стою, у мене чорний прикований до батареї, і він облитий бензином! Це аж ніяк не підтримка чорношкірих. (Пауза.) Він мені не друг. Чого б я приковував друга до батареї і обливав бензином? Яка з цього користь мені чи йому? (Пауза.) Що він сказав? (Пауза. До Тобі.) Ти сказав моїй мамі, що ти мій друг?

ТОБІ: Е-е, може, випадково? Бо був наляканий?

КАРМАЙКЛ (зітхає): Кажи мені правду, чув?

МЕРВІН: Може мені вернутися на ресепшен?

КАРМАЙКЛ: Ні, тобі не можна вертатися на ресепшен.

МЕРВІН: Ви ж тут просто балакаєте...

ТОБІ (у слухавку): Алло, Анджело. Добрий день вам ще раз. (Пауза.) Ну, він не зовсім мій друг. Ні. Він, скоріше... він, скоріше, якраз навпаки.

Кармайкл киває на знак згоди.

ТОБІ: Я вже щось таке вам казав, бо я був у його номері, і ви подзвонили і я не хотів вас тривожити, щоб ви не подумали: «Хто цей чужий чоловік у синовому номері, що відповідає по синовому телефону, коли сина немає?». Щось такого типу. Особливо коли ви впали з дерева, і все таке. (Пауза.) Що я робив у його номері, якщо я не його друг? Е...

Кармайкл жестами показує говорити правду.

ТОБІ: Я хотів продати йому руку. (Пауза.) Ні, як виявилося, то була не його рука, на жаль, і з цього все... і з цього почалася вся морока. (Пауза.) Так, так, я з самого початку знав, що це не його рука. Ми її з моєю дівчиною взяли в музеї. Її відрізали в аборигена з Австралії. Він давним-давно вмер. (Пауза.) Це не дуже чемно, а я з вами був чемний. Коли був? (Пауза.) Перед цим був чемний, коли казав, що вам треба викликати швидку допомогу. Казав же? І що все буде добре, якщо ви її діждетеся. (Пауза.) Слухайте... агов. Анджело, я передам слухавку вашому синові, бо те, що ви зараз говорите, не дуже конструктивне, точніше, воно жорстоке й образливе, тому я віддаю слухавку. (Пауза.) Вона мені дозволила передати, якщо я хочу передати. Господи!

Тобі передає слухавку Кармайклові.

КАРМАЙКЛ: Що вона каже?

ТОБІ: Вона, е, разів двадцять обізвала мене «ніґером» і сказала, що надіється, що я здохну.

КАРМАЙКЛ: Так і сказала? Алло, ма’, це я вирішую, вмирати ніґерам чи ні. Не треба мені твоїх расистських порад! Сидиш там собі на свої товстій дупі й ганяєш кульки по всьому Спокану. Ти за ці двадцять сім років і пальцем не поворухнула, щоб мені допомогти, то чого ти тепер починаєш давати поради? Ні, не поворухнула. Ти ні разу мене не підтримала, ні разу нічого не зробила, ти покинула мене самого за собою дивитися, самому себе глядіти, ти нічого не зробила, щоб вони мене тоді не забрали, то чого ти тепер морочиш дупу? Краще відколупайся, поклади мої журнали й сама виклич собі швидку допомогу, як нормальна людина, що впала з дерева. Скажи їм, що як з вулиці не видно номера будинку, то ти вийдеш на балкон, бо його видно здалеку. І перестань кашляти. Перестань кашляти. Ти не вмираєш, ти ці фокуси вже не раз робила, я не забув. (Пауза.) Дякую. (Пауза.) Ні, я його не вб’ю. Ні, я його не вб’ю. Ну то й що, що він чорний,