Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький

трупом, що й перейти було годі».

Поновлювані наступи ворога на другий день, 2 травня, не змогли видерти Маківки із стрілецьких рук.

В тих кривавих боях від 29 квітня до 2 травня втратили УСС 42 убитих, 76 ранених і 35 полонених. Багато молодих стрілецьких старшин, підстаршин і стрільців визначились в них своєю непохитною вояцькою поставою. М. інш. були це чотарі Мельник, Гнатевич, Сушко, Кучабський, Каратницький, Артимович, Яримович, хорунжі Степанівна, Тучапський, Яремкевич, О.Коберський, Свідерський, О.Навроцький, дес. Радович, вістуни Опока і Вербняк, стрільці Кривий, брати Зітинюки, Саджениця, С.Терлецький.

Зокрема героїчний виступ, на бойовім фронті в рядах УСС, старшини-жінки викликав правдиві вислови загального подиву і звернув особливу увагу всієї тодішньої, різнонаціональної преси. Також друга між УСС-ями жінка-старшина, хор. Софія Галєчко, своєю активною і відповідальною участю в боях на фронті, зацікавила світову пресу та придбала немалу славу молодій генерації українського жіноцтва та українському імені.

Чотириденний бій на Маківці закінчився блискучою перемогою Українських Січових Стрільців над московськими полками. У цьому бою брали участь і інші частини союзних армій, та тягар і весь дух перемоги в цьому бою лежав по стороні УСС. Хоч ворожі сили багатократно перевищали чисельно оборонців Маківки, то тут вислід бою не вирішила переважаюча маса вояцтва, але дух і моральна постава бойовиків, які – як писав Балюк – були свідомі своєї мети та знали, за що ідуть на труди і бої. З одної сторони наступали інертні, механічно вимуштровані, несвідомі жертви російського імперіялізму, яких царська влада масами гнала під примусом на певну смерть, а з другого боку станула до оборони мала горстка УСС, що добровільно пішли на війну, готові жертвувати своє життя для ідеї. Бо слушно писав батько нового українського письменства:

Любов к отчизні де героїть, Там сила вража не устоїть, Там грудь сильніша од гармат!

Маківка – це не тільки символ перемоги великої ідеї. Це одночасно іспит зрілости вояцьких і бойових якостей Українського Січового Стрілецтва, яким воно блискуче закінчило свій карпатський період трудів і боротьби. Воно усвідомило собі свою вояцьку вартість та перевагу над відділами займанницьких армій. Так виросло Стрілецтво впродовж минулого пів року, даючи українському народові нові великі цінності: новий тип українця та вартісного вояка, якого Україна не мала в новій добі. Українське Січове Стрілецтво, завдяки своїй поставі в бою на Маківці, добилось повного признання своєї вояцької повноцінности також від тих, що його дотепер понижували та його добру славу ображували. Признаючи бойові заслуги та стверджуючи вояцькі якості Українських Січових Стрільців у боях на Маківці – команда австрійської 55 дивізії, в склад якої входили УСС, видала з цього приводу такий денний наказ:[80]

Ц. і К. 55 І. Т. Д.

Ч. 122/2.

До 130 Бригади, Укр. бат. 1. і 2., в місці постою.

Місце постою, 2 травня 1915.

Від багатьох днів намагається ворог вибити пролім у наших становищах. Як досі його наступи були спрямовані на Татарівку, то тепер вів кинув клич: «Маківка!»

Хай це коштує скільки треба, він мусить її здобути.

Зі страшною перевагою, з нечуваною настійчивістю, з погордою смерти і невтомною витривалістю поновляв він в останніх днях свої наступи.

Залишена тільки на себе саму, без помочі зовнішніх резерв, старалася хоробра, але така мала числом залога, виказуючи прямо надлюдські зусилля, виправдати свою присягу, зберегти і збільшити славу армії, відперти ворога.

Але занадто великі були труднощі, занадто могучий ворог, занадто велике фізичне вичерпання внаслідок попередніх, тижні триваючих трудів.

Вона захиталася, в дводенних боях удалося ворогові здобути частину становища нашого відділу, що боровсь по геройськи.

Аж тут в найгрізнішій хвилині появилися українці.

Хай це коштує, що хоче, відвічний ворог мусить бути відпертий! Зі запалом, одушевлені правдивим патріотизмом, з розмахом як шумна буря, якій ніщо опертись не може, кинулись молоді хоробрі сини тієї країни в обороні рідної землі на ворога і приневолили його залишити те, що він уважав за здобуте. Небезпеку усунено.

УКРАЇНСЬКІ СТРІЛЬЦІ ДВІЧІ РІШИЛИ БІЙ У НАШУ КОРИСТЬ.

Вони можуть гордо глядіти на свої подвиги, бо повсякчасно залишиться в історії слава їхніх хоробрих діл та золотий лавровий листок в історії їхнього народу.

Боротьба була важка і вимагала жертв. Тим, що залишились живими, висловлюємо нашу щиру подяку і наш подив. Героям, що поклали свої голови і віддали останню краплину крови, Тим, що не можуть уже радіти перемогою, присвячуємо на вічну пам'ятку цю згадку!

УКРАЇНЦІ!

З великою гордістю можете глядіти на Ваші найновіші геройські подвиги. Кожний мусить славитися приналежністю до Вашого Корпусу, бо матимете право назвати себе вибраною частиною. Я певний у тому, що в кожній небезпеці можна на Вас числити.

Щоб ці побажання сповнились – тричі слава!

Фляйшман, генерал.

Одночасно командант 130 бригади полковник О.Вітошинський, пересилаючи відпис повищого наказу дивізії до обох куренів УСС, додав також від себе для УСС щирі привітання і подяку, заявляючи між інш.: ,,З приводу цих визначних подвигів вітаю найсердечніше підчинені мені українські батальйони ч. 1 і ч. 2 та почуваю себе щасливим, що такі геройські частини належать до бригади».

Це був об'єктивний голос вищих військовиків про вояцькі кваліфікації УСС. Одночасно відзначено тут знову перед усім світом невідоме в світі ім'я українського народу та його визвольну боротьбу. Але це зовсім не перешкодило тому, щоб в штабі XXV корпусу і в деяких місцях австрійської начальної команди далі існував і діяв неприхильний, а навіть ворожий настрій у відношенні до УСС аж до розпаду Австрії. Протиукраїнські інтриги полк. графа Лямезана були такі сильні, що УСС