Олесь Ульяненко - Ангели помсти

все мент у білому халаті. Психолог намагається втиснути наркомана в ближчий і далекий водночас для нього світ, обклавши умовностями. Наркоман зневажливо ставиться до них. І дотримується їх, якщо тільки вже межа між ним і суспільством нагадує полохливе провалля. Анархія наркомана – це його стихія. Тому-то в неформальних об’єднаннях гуляє цей принцип. Наркоманія – один із пасивних виявів протесту державі, яка не хоче поважати чужої думки. Іншого мислення. В цьому сенсі назвати зібрання панків якимось ідеологічним тотемом було б смішно. Повернути до нормального життя як наркомана, так і алкоголіка вкрай тяжко. Зловживання борщем не менша вада.

Раніш нариків якщо і запроторювали за ґрати, то не за вживання чи зловживання наркотичними препаратами, а тільки під тією маркою, що вони чужі нинішньому суспільству. Вони були чужими, будуть і є чужими. Його пасивність – це прихований зміст боротьби, що міститься в черепушці інтелектуала. Системне святенництво, непрохідна тупість чиновника, дядька від орала, що намагається збагнути це не як шматок міської культури, а як потворне явище деградації. Місто для нього потворне. Тому столиця розквітає раз у раз пишними шароварами та недолугими бандуристами, з яких один чи два є величиною в повному розумінні слова, а решта – заробітчанське паразитування на черговій ідеї. Наша система не набагато потворніша за наркоманію, тому що агонізує і прогресує не так швидко, але симптоми безпричинної ейфорії – наявні. Забороняти все, щоб мати зиск. До останньої фрази ми ще повернемося.

Я втомився. Втомився вичитувати цей брєд. Задрипаний брєд. Літо вилизує місто до смертельного блиску. Весна, із запаленими статевими залозами, з набряклими венами, з вологими ласкавими очима, готовими віддатися до останнього і все надолужувати знову, зійшла так швидко, а розваг у місті то прибавлялося, то зменшувалося. Амплітуда стрибала, горіли шланги. Новий закон не зробив кращого мента, дешевшу «кришу».

Напередодні Євробачення Вася Клім зібрав свою контору, як пишно, сапонувши дві хапки драпу, називає свою немиту кодлу. Його кодла, з якихось ідеологічних міркувань, не п’є пепсі-коли. Говорять, це тому, що на пепсі міцно сидять хіпани. Блін. Вони всі там підари. Ми всіх їх опустимо. Вася Клім з-під порубцьованих брів пускає чорного біса.

Вася Клім три дні не дрочив, щоб тільки оддрючити Едіка. Так йому сказали. Не дрочи, чувак, а там усе само собою як по маслу піде. Опусти цю скотину. Опусти цю зманіжену хіпівську убогу тварину.

За кольором обличчя можна визначити, чим відрізняється товар Діми Кольта від чистого товару крутих. За кольором обличчя чи взагалі за їхніми повільними комашиними рухами, як у богомолів, можна спостерігати, як діє товар Діми Кольта чи натуральний героїн оптових поставників. Хто бере у нього, яку кількість вжито. Для цього навіть не треба розвивати і напружувати шари в баклазі, тобто думати. Інфантильна зневага, готова перейти в агресію. В нинішні часи таке неможливе. Раніш, років з десять, сутички між новими, що спиналися тільки на ноги, і між неформалами були ймовірними, але обом небажаними. Та не треба думати, що лише неформали чи які-небудь угруповання, живі людські табуни, часто-густо сидять на дешевій наркоті, якщо взагалі її вживають. Це явище різнобічне, багатогранне, як віко труни.

Бутонами домашніх квітів розпускаються їхні очі. Білі більма, звужені й широкі зіниці. Бліді обличчя, витягнуті і торжественні. Наче на літургії чи месі. Усі обличчя звернені в одну точку, всі зіниці дірявлять повітря, густе, спітніле. Усі в нерухомості очікування чогось, що ніколи не збудеться. Мідні жили очищені від бруду, тягучого, як безколірні зелені сутінки. Грудну клітку стискає до болю. Розпускає, пустивши тілом справжній потік, що вибухає в голові велетенською надновою зіркою. Вона росте у всіх на очах. Зараз вони окремі, хоч і гуртом, витікають з очей адреналіном, спермою, сциклинням, тисячами запахів, яким би позаздрили всі от кутюр, чіпляються за її кошлате проміння. Горить, бліда, в синій порцеляні вечора. Горить над їхнім олтарем.

Вони ворушать очима. Зараз світ пролягає повз їхню автостраду життя, перекидає з поверху на поверх спогадів, лущить у жилах тягучим бажанням, і вони навіть не здогадуються, що світ для них не зовсім світить, яке нахабство так думати. Раніше б їх вишикували під стіною, навіть би зеленкою лоба не квацяли. Так, в три алюри, навіть без вироку. Прокурор виправдає, країна, якій потрібне насуплене, забите, але вправне і вольове у своїй роботі бидло, теж.

Скіни з’явилися непомітно. Їх відрізняли хіба що продвинуті по зачісці, короткій, як і у братків, та вдяганці з орнаментом, що вказував напрямок до клозету чи до банку, ну і, звісно, по білих шнурках. Ми сучі діти цієї пропащої землі. Можна і так, можна інакше. Чистильники нації. Нового нічого. Патлатого жлоба, із замурзаною харею, у писок. Жидів на тиглі історії, на перегній для усіх націй. Метро слизькою хвостатою аскаридою виповзає від Дарниці, виринає на Гідропарку і зараз пролітає Дніпро, ребрами тіней мосту кряжачи зелено-сині боки вагонів. Золоті кулі сонця пролітають по голених головах скінів. Вони їдуть. Вони ідуть. Двоє глухонімих, що жваво сигналять один одному, кожен зі свого світу, сидять напроти. Тоненька дівчина з поглядом трепетної звірючки, що хоче перестрибнути прірву. Поруч, завалившись на плече, куняє дід з окуляром, заклеєним пластирем. Золотий пилок полудня розвіюється в темному мороці Хрещатика.

Вони ворушать очима. Чистенькі, з палаючими очима. В рожевих клубках туману. Їхній месія, з довгою заплетеною бородою, читає мантри. Він їхній олтар. Дівчата з бронзовими головами, зеленими очима, анемічними рухами, чарівність втраченого і чарівність набутого. Тоненькі ноги, вузький хлопчачий таз. Рухи повільні, як у кішок, що їх погладили за шерсткою, і навпаки. Бірюзові очі вічного кохання. ОМ, ОМ, ОМ. Виголошується. Благовоння перемішуються з поглядами. Щоки рожевіють.

Хрещатик. Направо від кінотеатру аптека на Заньковецькій. Колись тут збиралися пушери. Вони стояли – один з одного боку, інший – з другого. В шкірянках-танкерах. Пушери пропонували все від і до. Зараз вони стоять у центрі, але щоб видряпати з них щось, треба переплачувати, ймовірніше, в один прекрасний день тебе здадуть з усім гамузом. Ментам або конкурентам. Діма Кольт залітає до аптеки. Всі знають, що у нього хвора бабуся. Він купує воду для ін’єкцій, марганець, подає рецепт на дешеві транквілізатори денного застосування. Знеболююче, кетанов. Жарознижувальне