Курт Герварт Балль - Атомний вогонь над океаном

мабуть, мені не пощастило приховати своїх турбот. Та я і потреби в цьому не бачу, йдеться про те, що я… Це стосується нас обох.

— О! — Біт прикинулася здивованою.

— Не знаю, як пояснити. Те, що я приходжу до вас, що ми розмовляємо між собою, для мого батька — ніж у серце. Але я вже доросла людина і можу сам вирішити, якою стежкою іти.

— Он як… — знову насмішкувато промовила Біт.

Барн поривчасто обернувся до дівчини:

— Біт!

Вони стояли тепер одне проти одного.

— Барн! — З дивною ніжністю вигукнула дівчина.

У цю хвилину він збагнув, що за короткий час їхнього знайомства вони дуже зблизилися. Наче борючись з своїм почуттям, він зробив якийсь безпорадний жест.

— Уявіть собі, Біт. Мені кажуть, щоб я поїхав звідси, — хрипко промовив юнак.

Дівчина ступила кілька кроків і відповіла:

— Знаю, Барн!

— Ви це знаєте? І давно? А чому ж… ви мені не сказали про це?

— Може…

Вона не договорила, і Барн іронічно зауважив:

— Це, звичайно, службова таємниця!

— Так, але… — Раптом у дівчини виникло рішення. Біт давно знала, що воно неминуче, але не думала, що вже сьогодні прийме його.

— Що ж усе-таки? — спитав Барн. Він узяв дівчину за плече і повернув її до себе. Тепер Біт дивилася йому в обличчя.

— Може, мені важко було вам сказати.

Це прозвучало майже як освідчення в коханні. Барн так і зрозумів слова дівчини.

— Біт! — вигукнув він. — Ви мені не сказали тому, що боялися за мене?

Дівчина вже оволоділа собою.

— А ви розчаруєтесь, якщо я не відповім на ваше запитання?

— Так. — Він набрав повні груди повітря. — Досі я не наважувався запитати вас, тобто мені було неясно, чи я можу сказати вам…

— Що? — тихо запитала Біт.

Барн, не кажучи ні слова, обняв дівчину. Вона не опиралася. Молоді люди підійшли до річки й посідали в шезлонги.

— А що ж далі? — сумно промовив Барн. — Те, що ми кохаємо одне одного, не завадить ні батькові, ні Брекдорпу послати мене на «Ізабеллу». Та я не поїду, — сказав він твердо. — Я в цьому участі не візьму.

— А що, Брекдорп уже офіціально поставив перед тобою таке завдання?

— Ні, але батько натякнув.

— Твій батько все ще захоплений своїм планом, точніше планом Брекдорпа?

«І саме сьогодні доводиться говорити про такі речі! — подумав Барн. — Ніби нема іншої, важливішої для нас теми?»

— Мій батько… Ми не можемо спокійно балакати один з одним, а про ці проблеми зовсім не говоримо, бо одразу виникає сварка. Я відмовлюсь, і край!

— Не так це просто, Барн. Ти, мабуть, ще як слід не прочитав договору. Не ти, а дирекція вирішує, де використати твої сили і здібності в інтересах ПЕК.

— Тоді я піду з роботи.

— Це був би ще один привід для сварки з батьком. Крім того, звільненням навряд чи можна запобігти обману на Ратакових островах.

— Обман? — здивувався Барн. — Так можна було б назвати випробування. Але мій батько…

— Пробач, Барн, — сказала Біт, взявши його за руку, — але твій батько зробить те, що йому накажуть. Він до божевілля закоханий в свою ідею, крім того… — вона замовкла.

— Що ще?

— Є ще одна обставина. Саме тому я запросила тебе сьогодні до нас. Твій батько не може відступити.

— А коли він пересвідчиться, що не досягне мети?

— Тоді його змусять провести випробування.

Барн підвів голову і пильно глянув на Біт. Він нічого не розумів.

— Змусять? Ні, Біт. Хоч мій батько і честолюбна людина, але на обман не піде.

— Ходімо в дім, — сказала Біт і підвелася. — Прослухаєш розмову, записану на плівку, мабуть, помилково. Ні Брекдорп, ні Вільсон не знають про цю плівку.

Молоді люди зайшли в дім. Стефсон підвівся з крісла. Барн сердечно привітався з ним, а Біт сказала:

— Хочу, щоб Барн прослухав плівку.

Стефсон дивився то на дочку, то на гостя. Те, як вони стояли одне біля одного, усмішка Біт сказали йому все. Ну що ж, це їхня справа, хоч любити сина професора Кальмана нелегко, та ще такій дівчині, як Біт. Професор поклав руку на плече молодого вченого і сказав:

— Будьте мужні, Барн!

— Не знаю, містер Стефсон…

— Я теж казав: «Не знаю». Але настає час, коли кожному доводиться приймати рішення самостійно, йдеться про вашого батька, Барн… — сказав професор і кивнув у бік сусідньої кімнати, де Біт вставляла в магнітофон ролик з плівкою.

Барн попрямував туди. Ролик уже крутився, і незабаром почулися голоси Вільсона та Брекдорпа, які прикували увагу молодого вченого.

Коли плівка кінчилася, Барн підійшов до вікна. Згодом рвучко обернувся до Біт і спитав:

— Тобі неодмінно треба було прокрутити мені плівку?

— Заради цього я й попросила тебе прийти сьогодні до нас. Ти повинен знати все про цю справу. Це думка моя і батька.

До кімнати зайшов Стефсон. Він чув останні слова Біт і підтвердив їх.

— Я вважав своїм обов'язком, Барн, поінформувати вас про злочин, який готується. Ви єдина людина в атомному місті, з ким ми можемо про це говорити.

— І що ж, на вашу думку, я маю робити?

Стефсон замислився.

— Я тільки знаю, чого ми не можемо робити. Ми не можемо поговорити з вашим батьком: він нас не зрозуміє. З Брекдорпом теж не дійдемо згоди — директор відцурається од плівки і знайде спосіб затулити нам рота. А випробування бомби однаково проведуть.