Джеймс Дашнер - Бігун у Лабіринті

Тишу порушив Галлі — він підвівся.

— Це просто смішно, — розвернувся він обличчям до Ньюта, через плече вказуючи на Мінхо. — Та за такі дурнуваті пропозиції його треба викинути з Ради!

Якщо в душі Томаса і була якась жалість до Галлі, то після такої заяви вона остаточно випарувалася.

На диво, дехто з наглядачів підтримав Мінхо — наприклад, Казан, який повсякчас перебивав Галлі й зажадав провести голосування по внесеній Мінхо пропозиції. Були й такі, що виступали проти. Вінстон енергійно похитав головою і сказав щось, чого Томас не розчув. Наглядачі взялися гучно обговорювати пропозицію, перебиваючи один одного, а Томас, приголомшений і переляканий, мовчки сидів, обхопивши голову руками, і чекав. «І чому Мінхо заманулося запропонувати таке? Точно пожартував, — думав хлопець. — Ньют казав, що минає вічність, перш ніж глейдер стане бігуном. Поминаючи вже отримання посади наглядача». Він знову подивився на збуджених членів Ради, воліючи опинитися за тисячу миль звідси.

Нарешті Ньют кинув блокнот на підлогу і вийшов з півкола, закликаючи наглядачів до тиші. Здається, спершу його не лишень не чули, а й не помічали. Та поволі лад було відновлено, і всі знову розсілися по місцях.

— От гниляк, — промовив Ньют. — Ніколи ще не бачив такого збіговиська шлапаків, які б поводилися, як шмаркачі. Може, ви забули, у цьому місці ми — найстарші! Тому тримайтеся належним чином, бо порозпускаємо к бісовій матері всіх вас і оберемо нових членів Ради! — при цих словах він пройшовся повз усіх наглядачів, кожному зазирнувши в очі. — Ясно вам?

Рада у відповідь мовчала. Всупереч очікуванням Томаса, замість здійняти ще більший галас, наглядачі лише згідливо закивали головами. І Галлі разом з ними.

— Лацно, — Ньют сів, знову кладучи блокнот собі на коліна. Нашкрябавши в ньому кілька рядків, він звернувся до Мінхо: — Серйозна заявка, брате. Ти вже вибач, але тобі доведеться обґрунтувати свою рекомендацію.

Томасу теж нетерпеливилося почути пояснення.

На виснаженому обличчі Мінхо читалося, що він волів би не заглиблюватися у подробиці, але він таки вирішив обґрунтувати свою пропозицію.

— Легко вам, шлапакам, сидіти тут і обговорювати те, у чому ви ні бельмеса не тямите. Я тут єдиний бігун, і, окрім мене, тут присутня тільки одна людина, яка виходила в Лабіринт, — Ньют.

— Якщо не рахувати того разу, коли я… — перебив його Галлі.

— А я і не рахую! — гаркнув Мінхо. — Можеш мені повірити, жоден з вас не уявляє, як воно — перебувати в Лабіринті. І грівер тебе вжалив тільки тому, що ти порушив те ж таки Правило, що й Томас. Але його ти чомусь хочеш покарати! Це називається лицемірство, ти, гнилоголовий шматок…

— Годі, — осадив його Ньют. — Обґрунтував свою позицію, і досить.

Напруга сягнула піку — повітря в приміщенні наче перетворилося на крихке скло, яке щомиті могло луснути. Мінхо й Галлі з напруженими, буряковими від злості обличчями свердлили один одного поглядами.

— Хай там як, ось що я скажу, — мовив Мінхо, сідаючи на стілець. — Досі я ще такого не бачив. Він не запанікував, не кричав, не плакав і взагалі нічим не виказав свого страху. Народ, він живе з нами всього лише кілька днів! Згадайте, якими були на самому початку ми — сахалися по кутках, не знаючи, куди поткнутися, щогодини плакали, нікому не довіряли і відмовлялися виконувати будь-яку роботу. Такими ми були ще багато тижнів, ба й місяців, аж поки не лишалося вибору — начхати на цей гниляк і просто жити.

Мінхо знову підвівся і вказав на Томаса.

— Вже за кілька днів після появи в Глейді хлопець вибігає в Лабіринт, щоб урятувати двох людей, яких він ледве знає. Весь цей дрист про порушення правил — повне безглуздя. Йому навіть правил офіційно не оголосили! Але на той час від багатьох людей він встиг довідатися, яким небезпечним є Лабіринт. А надто вже поночі. Незважаючи на це, він вискочив за Браму перед самісіньким її зачиненням, і все тільки заради того, щоб допомогти двом хлопцям, які цієї допомоги потребували.

Мінхо глибоко зітхнув; що довше він говорив, то твердішим ставав його голос.

— Але це тільки початок. Він бачив, що я кинув Альбі напризволяще, — а ж я ветеран, в мене знання і досвід. Здавалося б, Томас не повинен був ставити під сумнів мої рішення. Але він поставив! Подумайте про те, ціною яких фізичних і моральних зусиль йому вдалося підвісити Альбі на мурі, підтягуючи вгору дюйм по дюйму. Це щось неймовірне! Просто божевілля якесь!

Але й це ще не все. Коли ми почули наближення гріверів, я сказав Томасу, що треба розділитися, і втік, побігши спеціальними маршрутами, які ми колись відпрацювали на випадок погоні. А він не обдзюрив від страху штани, а самотужки взяв ситуацію під контроль та всупереч усім законам фізики і земного тяжіння примудрився підвісити Альбі на мурі, а потім ще відвернув на себе увагу почвар, вирвався від однієї з них, знайшов…

— Ми все зрозуміли, — устряв Галлі. — Томмі у нас — шлапак-щасливець.

Розлючений Мінхо обернувся до Галлі.

— Стули пельку, гниль нікчемна! Нічого ти не зрозумів! За два роки я такого не бачив! І перш ніж верзти дурниці…

Мінхо замовк, потер очі й у розпачі застогнав. Дивлячись на нього, Томас зловив себе на думці, що слухав бігуна з широко роззявленим ротом. Він уже заплутався у власних почуттях: зараз у ньому змішалися і вдячність Мінхо за те, що той перед усіма захищав його, і нерозуміння агресії Галлі що себе, і страх почути суворий вирок.

— Галлі, — промовив Мінхо вже спокійніше, — ти просто боягуз, ти ніколи не хотів стати бігуном і жодного разу не намагався взяти участь у тренуваннях. Ти не маєш права розводитися про речі, в яких не тямиш. Тож помовч.

Галлі гнівно схопився з місця.

— Ще одне слово — і я скручу тобі в’язи! Просто тут, на очах у всіх! — бризнув він