Вадим Миколайович Собко - Справа прокурора Малахова

— Її треба заарештувати, — наполягав Малахов, — у нас є більш ніж досить підстав для справи.

— Які?

— Перевитрата грошей — раз. Вона і сама визнає, що цей вибух був значно сильнішим, ніж можна було сподіватись. Хто знає, якої сили буде наступна катастрофа? Недодержання правил безпеки і жертва при проведенні досліду — два. Хіба цього мало? За статтею сто двадцять один — три…

— Формально не мало, а от коли подумати…

Малахов розсердився. Ще ніколи, мабуть, не бачив він обласного прокурора Губанова таким нерішучим.

— Для того, щоб разом подумати, я до вас і прийшов.

— От що, — сказав Губанов, — треба написати до міністерства, щоб негайно відсторонили її від обов’язків директора заводу. Хоча б тимчасово.

— Поки піде лист, поки там подумають, вона поставить другий дослід, і полетять знову державні гроші.

— Чому ви думаєте, що в новому досліді успіху не буде?

— Коли дослід ставлять квапливо, тільки бажаючи врятуватися від кари, то успіху бути не може.

— І це правда, — міркував Губанов. — Що ж робити?

— Тільки одне, підписати постанову.

— З цим поспішати не слід.

— А через два дні вона поставить дослід, і тоді ми з вами вже будемо її співучасниками, бо знали про те, що готується нова велика розтрата державних грошей, що можливі жертви, — і не перешкодили тому. Якщо судитимуть Басову за другий вибух, то слідство вже не ми будемо вести. Ми будемо тільки свідками…

— Боїтеся?

— Я боюся тільки за людей і за державні гроші, і ви це прекрасно знаєте.

— От завдала мороки, клята баба, — вилаявся Губанов.

— Я беру на себе всю відповідальність за арешт Басової, — різко сказав Малахов. — Тим більше, що всі підстави для такого арешту в мене є…

— Підстави то є, — задумливо сказав Губанов, — а от внутрішньої переконаності в правильності такого рішення у мене немає.

— Таке переконання — дуже умовна річ… Запевняю вас, дуже умовна.

— Звичайно, і все-таки краще, коли воно є…

Двері кабінету відчинилися, і зайшла секретарка.

— Вас хоче бачити інженер хімічного заводу Костянтин Павлович Ігнатьєв, — доповіла вона.

— Ігнатьєв? — перепитав Губанов, — це той? — звернувся він до Малахова.

— Очевидно.

— Цікаво. Попросіть його ввійти.

Ігнатьєв не сподівався побачити Малахова і навіть спинився на порозі, роздумуючи, чи не краще було б йому взагалі піти звідси. Але потім переміг цю думку і сміливо, як людина, що наважилась кинутися в дуже холодну воду, наблизився до столу обласного прокурора.

— Прошу сідати, — запросив. Губанов, з цікавістю розглядаючи бліде обличчя Ігнатьєва.

— Дякую, — весь час позираючи в бік Малахова, винахідник присів на краєчок крісла.

— Слухаю вас, — привітно сказав Губанов. — Можете говорити вільно, товариш Малахов нам не завадить.

— Я теж так гадаю, — сказав Ігнатьєв. — Товаришу Малахову буде навіть корисно послухати мою заяву, бо в ній йдеться саме про його, не побоюсь сказати, халатність.

— Дуже цікаво, слухаю, — глянув у бік міського прокурора Губанов.

— Я звертався до товариша міського прокурора Малахова в справі вибуху на хімічному заводі, в справі злочинної розтрати державних грошей на необгрунтовані досліди і викликану цим загрозу для життя людей. Відповідну заяву я написав, але товариш Малахов з неї не зробив ніяких висновків, а це значить — об’єктивно прикрив злочинну діяльність Басової. Зараз я доводжу до вашого відома, що підготовка до другого досліду йде ще в ширших масштабах. Отже, загроза ще більша. Я не збираюсь якось переконувати вас чи чогось від вас вимагати. На хімічному заводі готується злочин, і саме ви мусите його попередити. Щоб ви не думали, що я боюсь відповідальності за свої слова, я написав заяву, де все докладно висвітлено. Поведінку і нерішучість міського прокурора Малахова нічим не можна виправдати. Прошу.

Ігнатьєв простягнув до Губанова кілька аркушів списаного паперу.

Губанов узяв папери, поклав перед собою.

— Дякую, товаришу Ігнатьєв. Будемо розслідувати.

— Розслідувати треба швидко, — наполягав Ігнатьєв, — інакше на заводі будуть нові жертви і збитки. Якщо ви не вживете потрібних заходів, я писатиму прокурору республіки. Є у вас якісь запитання?

— Ні, тимчасом немає.

— Мій телефон записано наприкінці заяви. Я до ваших послуг завжди. Сподіваюся, що ви, товаришу обласний прокурор, будете більш рішучим і принциповим, ніж ваш колега. Дозвольте йти?

— Будь ласка. До побачення.

— До побачення, — Ігнатьєв підвівся зі свого крісла і вийшов з виглядом людини, яка виграла великий бій.

— Та-ак, —