Володимир Кільченський - Присмак волі

Човен ішов поряд з плотом, на якому стояли коні, і хлопці весь час промовляли до них заспокійливі слова. Перевезли їх без пригод, і тільки човни наблизилися до острова, як у воду зайшли швартувальники і хутко почали прив’язувати плоти та човни. Не гаючи часу, хлопці забрали своїх коней, які задоволено вимахували хвостами, відчувши руку хазяїна. Поїхали верхи до головного майдану Січі, де відбуватиметься їхній огляд, пройдуть козацькі розпитування.

На майдані було повно прибулого люду. Усі чекали своєї черги до огляду та рішення козацької громади — кому бути козаком, кому молодиком, а кому джурою! Тут зібралися різні люди, це видно одразу: були такі, що чекали черги, стоячи у якихось лахміттях, без зброї, а про коня і мова не йшла... Були також хлопці неслов’янської зовнішності, що дуже здивувало Андрія і його товаришів, але Санько Голота пояснив:

— Чимало гарних хлопців приходить, і майже всіх приймаємо, аби тільки віру християнську визнавали та добре рубалися, нехай їм біс!

Після цього Санько кудись зник і, з’явившись, повідомив, що новоприбулих чекають біля Самарського куреня, де і вирішиться їхня подальша доля.

Швидко підійшла черга Андрія та Івана, бо ж хлопців, щоб не гаяти час, викликали по двоє. Десятка зо три козаків упродовж декількох хвилин розглядали новоприбулих.

— Звідки ви будете? — запитали їх.

Андрій, вийшовши наперед, відповів, що вони з Михайлівни, що на річці Багатій, неподалік від урочища Попасного. З усіх боків посипались запитання:

— То що ви тут шукаєте? У вас добрі зимівники, то і жили б Собі сиднями!

— У кого жінка вже є, то нема чого козакувати... Краще жінку доглядати!

— Звідки у вас такі добрячі луки і навіщо вони вам?

Тут Андрій не витримав і коротко зауважив:

— Батько мій, козак Підлужний, через рани осів на землі, та й то його дістали ногайці... Загинув він торік, а мене таврували. Втік я з полону, але від тавра не втік, хочу кров пролити татарську за свого батька!..

— Добре, добре! — примирливо промовив курінний. — Був у нас козак Підлужний, і на морі він встиг побувати. Козаком тебе не можемо взяти, а от як добре володієш зброєю, будеш при курені! Хлопці, ану киньте овечий валашок, хай спробує...

Швидко принесли шматок збитої вовни і підкинули вгору. Коли Андрій миттєвим помахом шаблі розрубав валашок, задоволено загомоніли:

— Попав, попав, пополам!

І знову почулося з усіх боків:

— Давай, бери, курінний, бачимо, не підведе товариство!

— Нам сагайдакери потрібні, добре стріляє хлопець, і лук у нього справний... Не голодранцем же прийшов!

— А битися добре вмієш? — запитав хтось позаду. — А то я вийду, попробуємо!

До кола вискочив худорлявий хлопець, на ходу виймаючи шаблю. Андрій блискавично кинувся йому напереріз і став до бою.

У гурті зареготали:

— Гляди, Степане, цей хлопець від татарина втік, а від тебе тікати не збирається!

Степан зробив впевнений випад у бік Андрія, але той легко відбив шаблю нападника і хотів іти в наступ, проте курінний зупинив:

— Годі, молоді півні, видно, цей парубок знає діло наше справно!

Тоді зухвалий козак Степан підійшов до Андрія, простягнув йому руку. Тут втрутився Санько, гукнув до натовпу січовиків:

— Та він по дорозі сюди двох поляків поклав, та й татар додав зі свого лука!..

Івана також недовго «баламутили». Товариство взяло їх до Самарського куреня поки що без козацьких привілеїв — платні, одягу і такого іншого. Хлопці вклонилися за таку товариську раду, і Санько Голота повів їх влаштовуватися на ніч до притули для новобранців, що стояла поряд із Самарським куренем. По дорозі промовив:

— Не хвилюйтеся, хлопці, скоро почнуться такі герці, що всі будете козаками. Чули, що Богдан Хмель розбив поляків під Жовтими Водами і йтиме далі, щоб боронити Україну. Кошовий збирає військо йому на поміч... Далекі походи вже чекають нас, хлопці... Погуляємо!

Наступного дня вони дізналися, що вже приписані до куреня і повинні підкорятися повелінням курінного Пантелеймона Бута. За непослух у бою і втечу чекає смертна кара або ж побиття киями — усе одно смерть, тільки ще й ганебна: біля стовпа, від своїх же...

Після сніданку все товариство, яке перебувало на Січі, загуло, мов дикі бджоли, з усього видно було, що тут щось вирішувалося. Перед обідом ударили в тулумбаси, і козаки висипали на майдан. Андрій з Іваном не поспішали, і коли всі почали потроху вгамовуватись, стали позаду гомінливого натовпу січовиків, які то вимахували руками, то сердито плювали на землю.

Андрію здався досить дивним такий лемент козаків, і вони з Іваном зацікавлено розглядалися навкруги, міркуючи: «А де ж ті славні запорожці, котрі б’ють татарина і поляка?» Рада кричала, голосила та гуділа, а потім стало тихіше і кошовий отаман гукнув так, що було чутно навіть позаду гурту:

— Хто піде на поміч Богдану — визволяти Україну від ляської неволі і покласти свою голову за це?

Піднявся ще більший лемент, і кожен вигукував щось своє, що не можна було зрозуміти. Через деякий час усі, лаючись, почали розходитись, а увечері, після ще більшого ґвалту побіля їхнього куреня, було вирішено йти до Хмельницького та боронити Україну, поки жодного ляха не