Редьярд Джозеф Кіплінг - Книга Джунглів

А Мауглі тим часом пробіг багато миль – по дев’ять миль за годину – і радів, що анітрохи не втратив сили, проживши стільки місяців серед людей. Тепер у нього була лише одна думка: врятувати Мессуа та її чоловіка з пастки, хоч яка б вона була, – він боявся людських хитрощів. А потім, пообіцяв собі Мауглі, він розквитається і з усім селищем.

Уже звечоріло, коли він нарешті побачив знайоме пасовисько й дерево дхак, під яким чекав його Сірий Брат того ранку, коли Мауглі вбив Шер-Хана. І хоч як він гнівався на людське поріддя, при першому погляді на сільські стріхи в нього защеміло серце. Він побачив, що всі повернулися з полів раніше, ніж зазвичай, і замість сісти вечеряти зібралися під шовковицею, звідки долинали галас та крики.

– Люди не можуть без того, щоб не засадити в пастку інших людей, а інакше їм чогось бракує, – сказав Мауглі. – Вони ловили Мауглі дві ночі тому, а зараз мені здається, ніби від тієї ночі пройшло вже багато дощів. Сьогодні прийшла черга Мессуа з чоловіком. А завтра і багато ночей опісля знову настане черга Мауглі.

Він прослизнув під огорожею і, добігши до хати Мессуа, зазирнув у вікно. Мессуа лежала в кімнаті із зв’язаними руками й ногами і стогнала, ледве дихаючи; її чоловік був прив’язаний ременями до фарбованого ліжка. Двері хати, що виходили на вулицю, були щільно зачинені, і троє чи четверо чоловіків сиділи, підпираючи їх спиною.

Мауглі уже добре знав звичаї селян. Він був певен, що поки люди їдять, курять і розмовляють, вони не робитимуть нічого іншого; а от коли поїдять, їх треба остерігатися. Скоро повернеться Балдео, і якщо його проводирі зробили все як належить, йому буде про що розповісти. Хлопець вліз у вікно і, схилившись над чоловіком і жінкою, розрізав їхні пута, вийняв затички з рота і пошукав, чи немає в хаті молока.

Мессуа ледь не збожеволіла від болю та страху (вранці її побили й закидали камінням), і Мауглі ледве встиг притулити руку до її вуст, щоб стримати крик. Її чоловік, переляканий і злий, сидів і вибирав сміття зі своєї скуйовдженої бороди.

– Я знала, знала, що ти прийдеш! – плакала Мессуа. – Тепер я знаю – це справді мій син! – І вона пригорнула Мауглі до себе.

Досі Мауглі був цілком спокійний, але зараз він затремтів усім тілом і сам здивувався з того.

– Нащо ці ремені? Навіщо вони тебе зв’язали? – спитав він, трохи помовчавши.

– У покару за те, що ми прийняли тебе як сина, а чого ж іще, по-твоєму? – розлючено промовив чоловік. – Поглянь, я весь у крові!

Мессуа не сказала нічого, але Мауглі побачив її рани, і обоє почули, як він скреготнув зубами.

– Хто це зробив? – спитав він. – Вони про це пожалкують!

– Завинило все селище. Мене вважали багачем. У мене було багато худоби. А тепер нас називають чаклунами, бо ми дали тобі притулок.

– Я не розумію! Нехай Мессуа пояснить.

– Я годувала тебе молоком, Натху, ти пам’ятаєш? – боязко спитала Мессуа. – Адже ти мій син, якого вкрав тигр, і я тебе дуже люблю. Вони кажуть, що я твоя мати, мати вовкулаки, і за це повинна нести покару.

– А що таке вовкулака? – спитав Мауглі. – Смерть я вже бачив.

Чоловік похмуро зиркнув на нього спідлоба, але Мессуа засміялася.

– Ось бачиш? – мовила вона до чоловіка. – Я ж казала тобі, який він чаклун? Він мій син, мій любий синочок!

– Син чи чаклун – нам що до того? – відказав чоловік. – Нам з тобою вже однаково капець.

– Отам дорога крізь джунглі, – і Мауглі показав на вікно. – Руки й ноги у вас вільні. Біжіть!

– Ми не знаємо джунглів так, як їх знаєш ти, синку, – сказала Мессуа. – Нам далеко не втекти.

– А люди кинуться за нами слідом і знову приведуть сюди, – додав її чоловік.

– Хм! – сказав Мауглі, провівши лезом ножа по своїй долоні. – Досі я нікому в цім селі не бажав лиха. Та не думаю, що вас зупинять… Ще трохи – і їм буде досить клопотів. О! – він підвів голову і прислухався до галасу й тупоту за дверима. – Нарешті вони відпустили Балдео додому!

– Вранці його посилали вбити тебе, – сказала Мессуа. – Хіба ти його не зустрів?

– Так, ми… я його зустрів. Він може про це дещо розповісти. А поки він розказуватиме, ми можемо щось зробити. Та спершу треба довідатись, чого вони хочуть. Подумайте, куди вам краще піти, і скажіть мені, коли я повернуся.

Він вискочив у вікно і знову кинувся бігти, ховаючись під сільською огорожею, поки не почув гомін натовпу, що зібрався під шовковицею. Балдео кректав і стогнав, лежачи на землі, а селяни оточили його юрмою й розпитували. Волосся в нього було скуйовджене, він подряпав собі руки й ноги, коли дерся на дерево, а зараз ледь ворушив язиком, проте чудово розумів своє виняткове становище. Час від часу