Джессі Келлерман - Чтиво

— Бо хотілося випити.

— Це точно?

— Так.

— Вас щось хвилює?

— Щось змушує вас нервувати?

— Ви відчуваєте якусь провину?

— Нічого не хочете нам розказати?

— Розкажіть, Пфефферкорне. Ми на вашому боці.

— Ми тут, щоб вам допомогти. Можете нам довіряти.

Тиша.

— Так і будемо?

— Я намагаюся відповідати на ваші запитання.

— Ми нічого не питали.

— Тому я і не відповідаю.

— Ви завжди такий зухвалий, Пфефферкорне?

— Вибачте.

— За що?

— За зухвальство.

— Чи маєте іще за щось вибачитись, Пфефферкорне?

— Що іще у вас на думці?

— На вашій совісті?

— Не хочете нічим поділитись?

— Розкажу все, що вам хочеться дізнатися.

— Заощадимо свій час, Пфефферкорне. Де Карлотта де Валле?

— Я ж сказав. Не знаю. Я приїхав до неї і знайшов... це.

— Не хочете розказати, що саме знайшли?

— ...це було жахливо.

— Ви так уважаєте?

— Звісно.

— Ви не маєте до цього ніякого відношення?

— Що? Ні.

— Навіщо ображатися, Пфефферкорне? Це лише питання.

— Чи я схожий на людину, яка могла б таке зробити?

— А на яку людину ви схожі?

— На дуже стурбовану.

— Чому ви так уважаєте?

— А вас ситуація не турбує?

— Де Карлотта де Валле?

— Не знаю.

— Чому б вам не відпочити і не подумати про це?

Лишившись на самоті в кімнаті для допитів, Пфефферкорн міцно заплющив очі, щоб не бачити перед очима спотвореного тіла Хесуса Марії де Ланчбокс. Мабуть, він більше не зможе їсти рігатоні. Саме тоді, коли йому стало трохи легше, двері відчинилися, і повернулися детективи. Канола — усміхнений чорношкірий чоловік у великих жіночих окулярах. Сокдолейгер — білий і неголений. Сорочка у нього не була зім’ятою лише тому, що туго напнулася на череві.

— Так-так,— сказав Канола.— Спробуємо ще раз.

Пфефферкорн так зрозумів, що нескінчене повторювання одних і тих самих питань мало змусити його заплутатися. Він уп’яте переказав усі події цього вечора. Розказав, як розхвилювався, побачивши ворота розчиненими. Як скавчав собака, щоб його випустили.

— Гарна казочка,— сказав Канола.— Не дивно, що ви письменник.

— Це не казочка,— відповів Пфефферкорн.

— Він же не сказав, що це неправда,— втрутився Сокдолейгер.

— Просто зробив вам комплімент за те, що так чудово розповідаєте,— погодився Канола.

Він дозволив, щоб його допитували іще кілька годин, і попросив покликати адвоката.

— Навіщо вам адвокат?

— Мене заарештовано?

Детективи перезирнулися.

— Бо якщо ні,— сказав Пфефферкорн,— я хотів би піти.

— Гаразд,— погодився Канола.

Він підвівся.

Сокдолейгер підвівся.

Пфефферкорн підвівся.

— Артуре Пфефферкорне,— заявив Сокдолейгер, вас заарештовано.

урбувати дочку через явне непорозуміння йому не хотілося, тому він зателефонував своєму агентові. Ніхто не відповів, і його провели до камери, де вже сидів молодий бандит, покритий татуюванням.

— А мій мобільний? — запитав Пфефферкорн охоронця.

— Нічого не знаю,— відповів той.

— Але...